Нетішин, водосховище холодний канал, 12.08.2011

Всіма правдами й неправдами вдалось порибалити на холодному каналі водосховища ХАЕС.

В якості прикормки я приготував “салапінку”, але знаючи специфіку даної водойми додав туди частину перемелених свіжих смажених зернят соняшника.

Отож ближче до суті: ми розраховували суто на нічну рибалку. Звичайно для мене головним бажаним призом був лящ. Як тільки мій напарник закинув снасть ще у променях сонця – відразу покльовка і величезна плотва б’ється об бетонний берег. Ми вже думали, що кльов буде такий, що ого-го. Але насправді доводилось боротись за кожну рибину.

Пару слів про наші снасті. Місцеві рибалки ловлять на наступну нехитру штукенцію: на основній лесці стоїть спочатку ковзаючий груз(в залежності від умов його вага різна, наприклад на каналі треба грам 40), за ним ковзаюча пружина з набитою кашею впирається у вертлюжок, до якого прив’язаний поводок(плетінка) з гачком. Причому довжина повідка сантиметрів 8-10. Ось така снасть була у мого напарника на всіх чотирьох спінінгах. Я ж її поставив на два спінінги, на третьому зробив дуримара і плюс один фідер.

У мого напарника десь о годині в одинадцятій зірвався прямо вже на березі карась, грамів на 400-500. Риба клювала, але не часто. Тому десь о другій ночі ми позасинали.

Але спали не довго – бубенчик збудив мене через хвилин 40. Невеличкий підлящик був взятий з дуримара. Взагалі я переважку більшість своєї риби дістав дуримаром. Відразу як оце вийняв рибку у мене клювало на фідер. Клювання було дуже специфічним: кінчик легенько згинався й розгинався, якби рибалив на якомусь ставку, то подумав би що це вітер якийсь. Взагалі кінчик помаленьку ледве-ледве неспішно нахилявся й розпрямлявся, так як це відбувається від напору течії на річках. При черговому нахилі кінчика я зробив підсічку і почав вибирати снасть. На тому кінці виявився лящ вагою 1150 грам. Мій рекорд 🙂

Взагалі виважування тих підлящів було незвичним ділом. Як спочатку вибираєш лесу, то нічого не тому кінці не відчуваєш абсолютно. Ще й вночі не видно чи йде снасть вліво чи вправо від руху риби, тому кожного разу після підсічки неможна було абсолютно відповісти на питання: “Ну що, є?!”. А вже коли снасть підходила ближче до берега, то було таке враження, що риба починала впиратися носом в дно і ставати як вкопана. Доводилось піднімати її вверх і вести далі. І вже аж коли підлящ був в 50 сантиметрах від границі води й берегу – він починав сильно брикатись і супротивлятись. На березі в підсачику лящі зі всієї сили різко вигинали спини і цим самим намагались підпригувати вверх майже на метрові висоти . Ось і мій найбільший лящ чуть не втік: як я його дістав з сачка і поніс в садок, то він в руках почав так сильно вигинатись і битись, що я його не втримав і він упав на той бетон. Я стрімко впав тілом на нього, щоб повністю накрити, ще й трохи збив коліна, але трохи промахнувся, то довелось ще трохи за ним пригати(по бетону! на колінах!). Мабуть якби хтось це бачив зі сторони то вдосталь насміявся б.

Після цих моїх дій напарник прокинувся і ми більше не спали до самого кінця рибалки. Але на жаль більше нічого такого великого у нас не клюнуло, лише у мене карась на 700 грам під ранок. Взяв на пінопласт дуримара.

У мого компаньйона риба клювала частіше ніж у мене, але і сходів у нього було набагато більше. Він мабуть діставав лише кожну другу рибу з води. Одного разу навіть йому леску при виважуванні зрізало – в тому місці багато мілкої ракушки, яку місцеві рибалки звуть дресеною. Іноді вона попадалась нам на гачки, я навіть дістав невеличку клюнувшу колонію, розміром з кулак.

Ще однією особливістю тієї рибалки було те, що якщо впродовж хвилин 15 не було клювання – можна сміло виймати снасть і вішати нові опариші. Старих там вже не буде. І це все без клювання. До речі, 33% риби мій напарник тупо виймав без жодних покльовок – підлящ там вже висів. Жодного ворушіння кінчика чи звуку бубенчику. Дивина тай годі. От тільки мені так жодного разу не пощастило, кожну рибину доводилось підстережувати і вдало підсікати.

Десь після півп’ятої ранку у мене на фідер були чи то покльовки чи то що неясно що: натягнутий кінчик розпрямлявся, так ніби кормушки знялась з місця і тришки пішла до берегу. Але через півсекунди в кінчик знову натягувався. Кормушку я використовував AXC вагою 40 грам. Не вірю я, що вона не тримала дно, тим більше, що один реактор зараз стоїть на ППР і вода береться на станцію лише у половину сили. Тому течія слабша в два рази, ніж звичайно. Коротше, я боявся підсікати на такі “покльовки”, а коли й наважувався, то безтолку.

Як тільки зійшло сонечко у мого напарника почала активно ловитись плотва. У мене ще було якісь недопокльовки, але загалом рибалка закінчилась. О сьомій ранку я вже їхав в маршутці на Рівне.

Резюмую: рибалка не вдалась, бо ми сподівались на крупняк. Звичайно ми отримали задоволення від екстримальної нічної рибалки і наловили риби, але це не те, заради чого потрібно було це все затіювати. Як то кажеться “гра не варта свічок”.