Відкриття коропового сезону 2026 на озері Шумбар, Хорватія. Маленьке «сімейне турне», або перший трофей 20+ цього сезону …

Відкриття коропового сезону 2026 на озері Шумбар, Хорватія. Маленьке «сімейне турне», або перший трофей 20+ цього сезону …

 

Початок 2026 року зустрів мене з великими змінами в особистому житті (зміна місця проживання, зміна роботи, налаштування нового побуту, купа нових задач, обов'язків, невідомого, але дуже цікавого та захопливого), і все в мегашвидкому ритмі, до якого я не зовсім був звиклий.

У зв'язку з великою зайнятістю по роботі думки про відкриття коропового сезону відійшли на другий план, і навіть свою цьогорічну поїздку на початку травня на риболовлю в Польщу довелося перенести на наступний рік. Я повністю поринув у роботу.

Паралельно з тим мій товариш Віталій готувався відкривати сезон на Заярках, Хорватія. Постійно ходив на озеро відшліфовувати техніку закидання, точність та дальність, щось підкуповував із необхідного обладнання (я ж забив на свої тренувальні виходи через відсутність вільного часу на це).

Все ближче до поїздки шанси відкрити сезон на тому озері ставали все більш примарними, тому постало питання або не їхати нікуди і відкритися на все тому ж озері Острів неподалік від Рівного, або розглядати інші варіанти (в телефонній розмові з Віталієм з'явилася пропозиція не акцентуватися на Заярках, після чого прозвучала фраза: — «А можливо Шумбар!»). Я відразу набрав Желько із запитом на конкретні дати та конкретні сектори, які нас могли б зацікавити та підходили відповідно до робочого графіка, — і відразу отримав відповідь. Процес бронювання та погодження дат і сектору на Шумбарі в мене зайняв не більше 20 хв. (у результаті сектор №22 «Мис Бєгалова» в період з 03.05 по 10.05.2026 був заброньований за нами). Паралельно з тим з'явилася і в мене можливість поїхати з Віталієм (тому почали планувати дану поїздку вже вдвох, точніше вчотирьох, оскільки вирішили брати з собою дружин).

Почалася підготовка до поїздки на Шумбар. Певну інформацію я мав (враховуючи виїзд на дане озеро ще у 2019 році разом з Іваном і саме в цей сектор — де ми дуже круто відловилися і встановили власні рекорди як по лускатому коропу — 27,300, так і по дзеркальному коропу — 28,200). Тому зі збором інформації було простіше. Лишалося визначитися з кормами: Віталій щось собі там окремо планував і віддав перевагу Dudi Baits. Я ж віддав перевагу нашому українському молодому виробнику, який стрімко набирає обертів та популярності як завдяки власним здобуткам на спортивній короповій арені, так і завдяки якості продукції, яку виготовляє, — Kviver Baits (обговоривши, з яким кормом краще їхати під дані погодні умови та цілі, які я перед собою ставив, зупинився на двох програмах: Sweet Tiger — щоб зібрати швидко рибу і виділитися кольором корму, в поєднанні з гранулою Tiger 6–10 мм та серією бойлів Squid Plum & Peppers з однойменною гранулою в розмірі 6–10 мм;)

Наближався час вирушати, а велика кількість робочих справ не дозволяла перемкнутися на фінальні приготування до виїзду на риболовлю. Потрібно було роздрукувати запрошення, бронювання, оформити зелену карту, страховки, роздрукувати квитки на атракцію (про яку трохи згодом) і, головне, нічого не забути з коропового хламу. Додаткової відповідальності в підготовці додавала поїздка дружини разом зі мною (тут потрібно було забезпечити всі умови й комфорт її перебування протягом тижня на озері, щоб із тижневої риболовної сесії виїзд не перетворився на триденну подорож у Хорватію і назад).

Взявши собі день відгулу перед поїздкою, взявся за завантаження авто (то був ще той квест) – знести всю ту купу коропового скарбу з поверху та підвалу і завантажити його в авто зайняло чимало часу, в результаті ледь все влізло (вільного простору практично не залишилося). І вкотре задумуєшся – наче авто немале, наче автобокс зверху на даху, наче нічим особливо не захаращувався — а місця все одно не вистачає…

 

День 1. Проходження кордону і моє водійське посвідчення витерте черевиком, і неправильно заповнена «зелена карта»

Отже день виїзду. Та перші «пригоди чи проблеми»

Ранок 4:00 – підйом, мильнорильні процедури, перепровірка чи всі документи на місці, ранкова кава і ми з дружиною вирушаємо в бік міста Берегово до кордону з Угорщиною. Враховуючи що дорога знайома і якщо не брати до уваги якість нашого Українського дорожнього покриття в тому напрямку, то час пролетів досить швидко: - декілька разів зупинялися на каву та санітарні зупинки, декілька блок постів та основний в Нижніх Воротах і після 4 годин та 260 км в дорозі ми були в же в Берегово. Дозаправили авто до повного в надій проїхати всю Угорщину на даному баку пального (оскільки паливо в Угорщині дорожче в порівнянні з Хорватією) і наступну дозаправку вже зробити на найближчій заправці INNA в Хорватії.

Близько 9:00 ми вже були на кордоні і навіть перші в черзі (від чого я дуже зрадів, що цього разу нам вдасця швидко пройти кордон), але радів я рівно до того часу поки не підїхав на паспортний контроль.

І після того як я відкрив дверцята авто та багажник навколо авто зібралося біля 4 наших Українських прикордонників і дуже говірка та любопитна тітонька з митного контролю, після чого мені сказали що мені краще відїхати в сторону, щоб не заважати решті бажаючим порапити за кордон які стояли в черзі за мною. І тут почалося! Перше запитання чи в перше пересікаю кордон під час військового стану? Довелося дістати і показати всі документи і навіть запрошення на риболовлю від Хорватів, паралельно з тим витрусити «на лавочку» для перевірки повністю все авто і навіть відкрити капот автомобіля (чого не доводилося ніколи за всі мої поїздки робити на Українському кордоні), і навіть показати посилання на ютуб канал «Carpfishing Team Рівнян» - можливо як доказ того що ми дійсно їдемо на риболовлю. І несподівано прикордонник на паспортному контролі підкликає мене до своєї будки (поки решта троє оглядали далі авто) і знаходить помилку в «зеленій карті» - я в поспіхах заклопотаний тими зборами і паралельно робочими моментами коли її оформляв онлайн невірно ввів номерний знак свого авто. Він код і марка авто все введено вірно, а номерний знак – ні (здавалося нічого критичного, але привід розвернути мене назад вже був, тому я намагався не накаляти ситуацію і спокійно з ними спілкуватися та не панікувати). Вже подумав що розвернуть і я вже приїхав, адже щоб переоформити її потрібно витратити ще один день - бо «зелена карта» вступає в дію лише з наступного дня після її оформлення. Потім в того прикодонника ще й випал з рук моє водійське посвідчення і він своїми берцами його протягнув по підлозі поцарапаввши той документ після чого його вигляд став «наче на ньому проїхалися з гірки по асфальту». Короче ті дві години перебування на Украінському кордоні були не самими кращими за всі мої перетини в даному пункту пропуску. Але прикордонник виявився лояльним і закрив очі на ту помилку і віддав документи для проходження митного контролю і далі дали добро на перетин кордону. Поки я завантажував авто для подальшого проходження Угорського кордону, половина стоячих в черзі за мною автомобілів успішно пройшли кордон.

Запакувавши нашвидкуруч авто (бо розумів, що доведеться розвантажувати його як мінімум поверхнево ще раз), я під’їхав до угорського кордону. І знову в черзі я перший, але неквапливі угорці то ходили туди-сюди, то десь ховалися по своїх будках, напевно, в надії, що їхній робочий день мине якомога швидше, чи хз чому. Але ніхто не квапився оглянути і пропустити якомога більше авто з боку України (очікував я хвилин 20–30, поки мені дадуть добро під’їжджати на паспортний контроль). Далі досить швидко оглянули поверхнево дві сумки і якісь закутки, і один із прикордонників дуже сильно хотів побачити в моєму багажі саме бойли, які я спакував на самий низ за сидіннями авто. Довелося якось долізти туди, щоб дістати пачку, але зверху були гранули, та той повторив: «Покажи мені саме бойли!». Можливо, то був прикордонник-короп’ятник і хотів побачити нашу українську коропову продукцію (жарт).

І після фрази «Okay!» прозвучала наступна фраза: «На яму!!!». Після чого я зрозумів, що я тут надовго, але після пригод на українській митниці процес повторного розвантаження мене вже не напрягав, і я мовчки з’їхав у бік ями, куди вказали угорські прикордонники (допомігши мені чітко і рівно на неї заїхати). Далі я дістав усе, що було в авто, під «нуль», двоє угорських митників залізли і зазирнули майже в кожну сумку і коробку, і в середину автобокса теж. Далі, відійшовши вбік і віддавши паспорти, сказали, що все гаразд і я можу завантажувати все назад. Тут уже я розумів, що їду далі, тому не поспішаючи гарно складав усе в авто (поки ті двоє угорців гралися поряд із якимись безпритульними котами, а можливо, то були «котячі митники» - ХЗ!)

І ось після 2-3 годин «митних пригод» ми пройшли українсько-угорський кордон та вирушили в бік першої заправки, щоб придбати віньєтку на платні дороги (є на 10 днів та на місяць, здається). Оскільки ми планували їхати на два тижні, бо по дорозі було заплановано ще декілька зупинок, я вирішив перестрахуватися і взяти на місяць (заплатив на наші гроші 1600 грн.). В Угорщині найкраще розраховуватися скрізь по можливості карткою, бо якщо розрахунок готівкою в євро — вони всіляко намагаються тобі дати решту своїми форинтами (які потім не знаєш де приткнути). Купивши віньєтку (а це вже була 11:50), ми вирушили в бік Будапешта, де ми мали зупинитися на два дні. Виїхавши на угорський автобан, відразу відчуваєш, що ти в Європі (якість дороги часом навіть «дратує» через свою ідеальність та монотонне керування на швидкості понад 120 км/год). Ще три години — і ми в Будапешті заселяємося в готель.

 

День 2-3. Знайомство з Будапештом

Через певні обставини потрібно було перетнути кордон України і Угорщини на чотири дні раніше від запланованої риболовлі, тому вирішили з дружиною, що розіб'ємо дорогу на три частини (відрізки): Україна — Будапешт; Будапешт — Загреб; Загреб — озеро Шумбар.

Далі — два дні, так би мовити, культурної програми та знайомство з містом. Першого дня (точніше, половини дня), поки заселилися, пішли трохи прогулятися довкола. Як почало темніти, зайшли повечеряти і після такої мінімальної прогулянки околицями готелю повернулися відпочивати, бо на ногах з 4:00 ранку.

Наступного дня — сніданок у готелі та відразу вивчати місто (ходили лише пішки). Попереду повноцінний день у Будапешті і купа всього, що хочеться встигнути побачити (добре, що тій прогулянці сприяла сонячна та тепла погода, складалося враження, що в Будапешт прийшло літо).

Знайомство з містом ми розпочали з боку урядового кварталу, пройшовшись знаменитим Будапештським ланцюговим мостом Сечені, який був відкритий у 1849 році і став першим постійним мостом через річку Дунай. Далі піднялися на фунікулері на верхню частину Буди — Замкову гору (Várhegy): центр історичної Буди (I район), де розташовані Королівський палац, Рибальський бастіон та церква Матяша (багато архітектурних пам'яток перебувають зараз на реставрації, і наочно видно, як сучасні технології та будівельні матеріали відтворюють первинний вигляд старих архітектурних пам'яток, які були зруйновані під час Другої світової війни). Пройшовши трохи далі вуличками, викладеними старою бруківкою, ми натрапили на Рибальський бастіон (Halászbástya): споруда, що нагадує казковий замок, звідки відкривається панорамний вид на Пешт і будівлю Парламенту (де в мене як на зло розрядилася батарея фотокамери, а запасну не взяв, і багато чого цікавого довелося знімати на телефон). Обійшовши весь той історичний квартал, ми повернулися в бік фунікулера, щоб спуститися ним назад, і дорогою заскочити в готель замінити батарею та далі вивчати Будапешт. Але виявилося, що я десь загубив квиток на фунікулер (а в дружини був лише її). Не захотівши спускатися самою на фунікулері, ми, вже трохи зморені спекою і чималою кількістю пройдених кроків на палкому сонці, пішли тим серпантином пішки з урядового кварталу в бік моста Сечені і далі до готелю за запасною батареєю для фотоапарата.

Після обіду почали вивчати іншу сторону міста під назвою Пешт (угор. Pest, словац. Pešť) — східну, рівнинну частину Будапешта, що займає близько 2/3 території міста. Мальовничими вуличками міста, які переповнені представниками різноманітних націй з усіх куточків світу, ми дійшли до локації «рекомендасьйон колеги» — пабу, в якому, на його думку, він смакував «найкраще пиво у світі». Далі замок Вайдахуняд та неймовірний і сучасний парк з Етнографічним музеєм у Будапешті, який вважається одним з найбільших музеїв етнографії в Європі. І заключна локація, яку хотілося б побачити, — це був Дім терору, музей на проспекті Андраші в Будапешті, Угорщина. Містить експонати, пов'язані з нацистським і комуністичним тоталітарними режимами у XX столітті в Угорщині, а також є пам'ятником жертвам цих режимів, у тому числі тим, кого допитували, катували і вбили в цій будівлі.

Стомлені від такого марафону, завершили знайомство в італійській піцерії поряд із готелем зі смачними коктейлями і неймовірно смачною піцою. І в готель — відпочивати. Попереду наступний день та знайомство з новим містом — Загребом, що в Хорватії.

 

День 4-5. Загреб - яким ми його встигли побачити за півтора дні.  

Ранок наступного дня, сніданок в готелі та виселення і далі знову в дорогу, де на нас чекало 350 км дороги, нова країна та нове місто – Загреб, столиця Хорватії, на вивчення якого в нас теж було півтора дні. Година чи півтори корків та заторів по виїзду з Будапешта і автобаном вздовж озера Балатон ми прямували в бік кордону Хорватії. На вулиці все та ж сонячна погода та відчуття літа, а в голові спогади про минулорічну поїздку в Хорватію на озеро Заярки.

Заселення в готель, після чого відразу пішли пообідати.

Потім прогулянка вечірнім а згодом і нічним Загребом. Перше враження про місто як столицю Хорватії двояке - наче і столиця, а паралельно з тим якийсь районний центр. Багато де як в архітектурі так і в загальному спостерігаються відголоски «совка». Центральний залізничний вокзал до якого дійшли в ході прогулянки - взагалі нас прибив (якась бомжарня) - можливо сюди і не прибувають потяги з інших країн Європи, але вийшовши з вокзалу - перше враження про місто було б дуже поганим.

В місті цього дня було велике свято і все практично було зачинене. Зайшли в Загребський собор, повна назва — Собор Внебовзяття Діви Марії і святих Степана та Владислава (вдалося зайти в середину (ззовні він на реконструкції),а далі в місцевий парк Короля Томіслава. арк названий на честь першого короля Хорватії, який правив у 910-929 роках. Раніше Томіслав носив титул князя, а коронований був папою Іваном X в 925 році. За часів Томіслава хорватська церква вела внутрішні суперечки між двома фракціями, одна з яких підтримувала використання у літургіях слов'янської мови, інша – латиниці. Церква провела два собори, і в 927 році перемогу здобули прихильники латиниці (вірогідно за підтримки Папи Римського). Фактичний перехід церкви на латиницю відбувався довго. В той же час, це не стосувався світського життя. Глаголиця в Хорватії існувала до XV століття, і тільки потім почала витіснятися латиницею.

І в бік центрального вокзалу гуляючи розглядали решту історичних будівель які теж перебували на реконструкції (дуже багато історичних будівель міста в риштуванні)

Здивувало в порівнянні з Угорщиною - місцева кухня та цінова політика (все смачне, порції великі можна брати одну на двох, ціни більш демократичні в порівнянні з Угорщиною). На двох за 50 євро можна було дуже класно та смачно пообідати чи повечеряти основною мясною чи рибною стравою з гарніром та шліфанутися пивком чи якимось коктейлем.

Близько 19:00 місто оживає, і всі відпочивають за коктейлями та пивом, довкола сміх, гамір, розслаблені та усміхнені люди, але близько 23:00 все швидко затихає — нікого немає, і місто наче засинає, за винятком поодиноких шукачів продовження свята та двох зацікавлених українців.

Наступного ранку, прокинувшись, пішли на сніданок і далі більш активно та конкретно вирішили дослідити місто та його цікаві місця. Загребська церква Святого Марка — католицький храм, парафіяльна церква Загребської архідієцезії у столиці Хорватії місті Загребі; дуже цінна історико-архітектурна пам'ятка, одна з найстаріших загребських будівель (яка, на жаль, була закрита і загороджена на реставрацію). Далі кам'яними доріжками вздовж міських вуличок ми натрапили на Кам'яні ворота — єдині ворота оборонних споруд Загребського Градеця, що збереглися. Зведені в XIII столітті та перебудовані в 1760 році. Є фортечною вежею з проходом під 90 градусів, всередині якої вбудована каплиця Богородиці Кам'яних воріт. У ній зберігається одна з головних святинь столиці Хорватії, а можливо, і всієї країни — ікона Богородиці з немовлям (Majka Božja od Kamenitih vrata). Повз вежу Лотрщак (Kula Lotrščak) ми вирушили у бік основної площі міста Загреб — площі бана Йосипа Єлачича (Jelačićev trg).

Головна площа Загреба названа на честь графа, правителя Хорватії у ХІХ столітті (бана, намісника) австрійського імператора. Йосип Єлачич виступав за відокремлення від Королівства Угорщини, але зі збереженням автономії у складі Австрійської імперії. Далі дуже спонтанно вирішили сісти на місцевий трамвай та поїхати в іншу частину міста в міський зоопарк — дуже цікаве та колоритне місце, де кожна експозиція з тваринами зроблена як окрема локація, багато інтерактиву для діток, багато цікавих тварин та плазунів. З того, що найбільше запам’яталося — різноманіття пітонів та анаконд, кольорові отруйні жабки та при виході із зоопарку як «родзинка» — величезний мурахоїд (дуже цікава тварина). По дорозі із зоопарку пройшли повз домашню футбольну арену команди «Динамо» Загреб — арену, де формувалися зірки світового футболу і де дуже часто грає збірна Хорватії, одна з найтехнічніших та найсильніших збірних з футболу. Далі повернулися на все ту ж саму центральну площу і вже неквапливо гуляли містом, але на вечір був у планах похід у супермаркет за продуктами (не через те, що нам бракувало чи не було де перекусити), а через те, що в той день була субота, а по неділях супермаркети не працюють і потрібно було запастися найнеобхіднішими продуктами харчування на перші два дні риболовлі, адже вже завтра об 11:00 ми повинні були бути вже на озері.

День 6, неділя. Привіт, Шумбар!

Ранок неділі — сніданок у готелі, і вирушаємо в сторону славнозвісного озера Шумбар, що неподалік містечка Карловац; від Загреба до озера всього лише 60 кілометрів. Тому дорога пройшла досить швидко, і ми з дружиною вкотре на цьому знаменитому озері. Віталія з дружиною ще не було, оскільки він десь не туди звернув і блукав довкола місцевих лісів, я ж у той час сходив до адміністрації, зареєструвався та розрахувався за риболовлю. Станом на сьогоднішній день вартість риболовлі на озері Шумбар — 60 євро за одного рибалку, який може ловити на три вудилища (відповідно, якщо ви їдете вдвох із колегою чи напарником і ловите в одному секторі, то оплата 120 євро, і ви можете ловити на 6 вудилищ) + 100 євро бронювання сектору + 7 євро за добу (оренда підсака, мата та слінга) – користуватися своїми заборонено.

Зареєструвавшись, Віталік все ще блукав довкола озера, тому довелося сконтактувати та виїхати йому назустріч, і вже разом ми вирушили в бік сектора, який я забронював, будучи в Україні. Після заїзду в сектор помітив, що з мого останнього візиту він дуже змінився: дуби підросли, стало більше затінку, відсипали сектор відсівом.

Першим ділом ми взялися за облаштування побуту та встановлення наметів. Цього разу з нового — в кожному секторі з’явилися по два великих дубових столи, які виконували в нас роль постійної кухні та зони приготування. Віталік постарався, заморочився і організував душовий намет та зробив душову систему з лійкою та насосом (достатньо було лише нагріти чайник води та розбавити з технічною водою, яку є змога набрати на адміністрації). Також окремо на адміністрації є приміщення з душем та бойлер з гарячою водою (він безкоштовний, і можна ходити туди хоч кожного дня), але ми міксували: то в секторі, то на адміністрації. По всій території розміщені біотуалети, серед тижня приїжджала технічна машина і це все обслуговувала. В туалетах чисто, прибрано – мух, комах і бджіл немає. Коротше, мінімальні санітарні питання вдосконалені та на належному рівні. В адмінбудівлі окремо можна зарядити телефон чи павербанк, варять кукурудзу, але ми її не замовляли.

Навівши логістику в секторі, ми взялися за маркування сектора, адже вже трохи почало сідати сонце за горизонт. Я свідомо не діставав мапу, яку малювали в даному секторі з Іваном ще у 2019 році, бо хотів зробити нову, яка актуальна була б на даний час. Тому ми взялися за маркування з правої частини, де знаходяться два острови та коряжник. Але перед тим Віталік вирішив зробити ПВА-пакет і закинути його на «дурника» лівіше в зону 21 сектора, ближче до коряг, бо під час розставляння табору там дуже часто було видно і чути скидання риби. Близько 19:00 дане вудилище спрацювало (лише одне це вудилище було у воді закинутим), і Віталік завів у підсак першого свого шумбарського коропа вагою 8,000 кг. В ході маркування правої частини визначили для себе три перспективні місця лову:

- 4 вудилище — 112 метрів (тверда та чиста від трави ділянка дна, а також дана точка була висунута за дальній мис другого острова);

- 5 вудилище — 92 метри (під ближню кромку дальнього острова);

- 6 вудилище — 55 метрів (за перший острів, і по глибині то була руслова найглибша частина, по-хорватськи «ізлаз» — прохід між двома островами).

Почало темніти — права частина сектору була відмаркована, а ліва — ні, тому довелося на ніч по лівій стороні розкинути вудилища рандомно з величезними ПВА-стіками.

Далі смачна вечеря, яку приготували жінки з тих продуктів, які ми купили минулого дня в Загребі, і потім хтось пішов відпочивати, а хтось ще декілька годин длубався з повідцями, насадками та рештою приготувань, щоб завтрашній (наступний) день розпочати з повноцінної риболовлі.

Близько 03:15 клювання на вудилище Віталія з дистанції 92 метри з-під острова — першим біля вудилищ був Віталік (хоча і черга виважувати була моя), нетривале виважування, і в темноті при світлі ліхтаря та прозорій і чистій воді озера з глибини почав підійматися короп, який за візуальними ознаками виглядав досить пристойно. Після того, як його вдалося завести, ми зрозуміли, що нам вдалося спіймати одного з трофеїв даного озера — вага показала 23,200 (перший короп вагою понад 20+ кг у сезоні 2026 року!!!). То був темно-коричневий голий короп з величезним хвостом та плавниками яскраво-жовтого кольору. Радості не було меж: перша ніч і такий короп спокусився на нашу насадку.

Далі протягом всієї ночі відбувалися періодичні клювання на 1-ше, 5-те та 6-те вудилища. Спати не було коли: постійні перезакиди, допомога з підсачуванням та виважування риби. Так ми поступово перейшли в ранок наступного дня і застали славнозвісні «шумбарські тумани» в променях ранкового сонця. До 8:00 ми реалізували ще декілька клювань, і далі все стихло.

В результаті за першу добу нам вдалося отримати 10 клювань (з яких 1 схід, 1 зачеп, 1 обрив). Максимальний короп заважив 23,200;

День 7 понеділок. Перші сходи та перші невдачі. 

З настанням ранку – випили по запашній каві, яка смакує по особливому коли ти знаходишся на природі, всівшись в короповому кріслі з виглядом на ранкову тишу озера та природи яка тебе оточує. Далі взялися за маркування лівої частини сектора яка виявилася не зовсім до кінця зрозумілою. На мапі ми знайшли такий самий вхід в залив ліворуч там і відбувалася основна частина виходів риби.То була моя 1 точка на відстані 62 метри – я іі годував постійно,

-        2 вудилище 96 метрів (лівіше від 16 сектроа на протилежному березі, тверде дно, глибина 4 метра) – як я дану точку не годував і не обловлював але нажаль особливо вона не дала мені риби

-       3 вудилище 119 метрів (теж тверде дно та глибина 4 метри в напрямку 11-12 сектора)

Що стосується корму то в моєму арсеналі були переважно варені бойли Kviver Baits Sweet Tiger — щоб зібрати швидко рибу і виділитися кольором корму, в поєднанні з гранулою Kviver Baits  Tiger 6–10 мм (дані бойли я використовував на першій точці). В якості насадки одноіменні бойли зшапками з поп апів, або ж вафтерси, також на даній точці пробував ловити з двома тигровими горішками в поєднанні з жовтим поп апом. Кодна насадка летіла у воду разом з стіком в складі якого стік мікс бойли Kviver Baits Sweet Tiger, трішки міх пелету, і трішки гранули 6 мм. Стіки інколи мокав з ліквід, але різниці не помітив

Іншу лінійку бойлів Kviver Baits Squid Plum & Peppers з однойменною гранулою в розмірі 6–10 мм) я використовува на двох інших точках, також в даний мікс я добавляв цільний тигровий горіх від ТМ «Robin». В якості насадок вткористовува вафтерси та тамбелси Squid Plum та Squid з підсаткою по апів, і без них.

По оснасткам – румунський монтаж на флюрокароні, та ковзаючий монтаж. Повідки або в оплітці, або з флюрокарбону, на цій риболовній сесії дуже активно користувався і мені сподобався повідець роні-ріг (цікава механіка та презентація насадки на дні).

Віталій використовував бойли Дуді Бейтс та пелетс як основу своєї кормової програми, доповнюючи їх ПВА пакетами з авторським стік міксом та ліквідом Дуді.

Від ранку і до самого обіду клювань не відбувалося тому ми активно загодовували обрані нами точки, комбінували та підбирали ключик до місцевих коропів. Клювання відновилися лише з 14:35 на перше вудилище - (схід), в 15:15 друге вудилище – короп вагою 7,000; в 15:40 знову перше удилище – короп вагою 12,300; Паралельно з тим у Віталіка на п’ятому видилищі серія невдач  (14:30 – схід; 14:50 – зріз; 15:30 - схід) і цим цей день не обмежився також було обірвано орієнтовно три чи чотири спомби зі сторони камишових островів (права сторона нашого сектору)

Що стосується погоди, то вона була досить теплою, а перебування в тіні під дубками додавало комфорту, якщо було надто спекотно. Дівчата відпочивали, спілкувалися на свої жіночі теми, готували нам всім (на цьому виїзді ми проживали в мегакомфорті: сніданок, обід, вечеря – все дуже смачне, свіже з під ножа і що разу щось нове), а ми займалися риболовлею та всім що пов’язано довкола неї, не відволікаючись на побут, готування та решту речей які займали раніше теж чимало часу.

Протягом дня ми систематично підгодовували обрані точки, та постійно працювали в пошуку риби та найоптимальнішої насадки яка б давала трофейну рибу.

Я ж вирішив розмістити вудилища робочі трохи поіншому – акцентуючись на тойзалив де було найбільше виходів. Годував точку 62 м. а два увдилища висовував за кормове п’ятно вздовж берега та коряг які були затоплені під ним, в надії виманити звідти гарну рибу (поки готуються основні кормові точки на яких планував ловити з вечора), що почало приносити свій результат.

Третє вудилище вирішив закинути як поляки кажуть «на коня» - нарізав половинок бойлів і зробив з них стік, і на насадці соло варений бойл і закинув під острів з протилежної сторони (за спиною нашого табору в своєрідний інший залив – зону спокою, без корму) внадії спвймати якусь гарну рибу. Часу на риболовлі попереду було багато, ще й до того шість вудилищ на двох тому хотілося не просто систематично ловити рибу, а й поексперементувати, щось спробувати нестандартне чи цікаве (чим ми і займалися протягом цієї риболовлі)

Постійні клювання, як в мене так і у Віталіка не давали змоги навіть присісти протягом дня. Виважування, перезакиди, перевязування монтажів, та повідків, годування точок і знову виважування, перезакиди, і так протягом встого дня.  В паузах між даними діями я намагався максимально багато нав’язати величезних стіків щоб були про запас (бо коли підходила риба вони танули в коробочці прямо на очах)

В такому активному русі на такому прекрасному озері і притакій гарній погоді день пролетів дуже швидко і ми помалу заходили в ніч. Загодувавши точки на ніч. Своє третє вудилище я вирішив протримати до самого ранку без перезакидів. А перші два розставив відносно кормових точок.

Ніч пройшла досить спокійно і на шість вудилищ ми мали п’ять клювань (два на перше вудилище і три на п’ят вудилище, решта вудилищ мовчали)

В результаті протягом другої доби нам вдалося отримати найбільше за всю риболовлю - 24 клюваня (з яких 6 сходів, 2 зачепа, 3 зріза). Максимальний короп заважив 13,000; Дана доба була катастрофічною на сходи основна частка зрізів та обривів відбувалися на вудилища Віталіка – на це було важко дивитися, думаю і йому було не дуже приємно обриватися, але чомусь щоб змінити підхід до ловлі йому потрібно було дві доби, щоб зрозуміти які повідці та оснастки не варто використовувати в даній частині сектора. Було важко дивитися скільки риби і невідомо якого розміру ми втрачали в даній частині сектора (через прості помилки, хоча на них я вказував неодноразово). Паралельно цьому на тих осторвах Віталік обірвав за дві доби вже 4 спомба, а по переду ще п’ять днів на риболовлю. Але є час щоб виправити та усунути дані помилки і працювати далі з мінімізувавши втрати риб, та своїх оснасток…

 

День 8-9 вівторок, середа. Зміна погоди. Та дилема як мінімізувати кількість сходів такої цінної і можливо трофейної риби 

Третій день. Розпочався з зміни погоди, та пониження температури повітря і появою вітру який почав надувати в нашу сторону. Який мав би пригнати рибу в мій залив ліворуч, бо довкола островів у Віталіка з рибою було і так все гаразд – потрібно було лише привести свої оснастки та монтажі в порядок, і перестати бавитися з мілкими насадками та мінімізувати обриви і сходи …

Ранкова кава, сніданок і знову до роботи. Цього дня я дістав з води те пошукове вудилище «на коня» яке не дало ніякого результату, та розмістив його теж вздовж перпендикулярного берега біля коряг, але намагався його висовувати як змога далі. По корму в даній точці нічого не змінював - варені бойли Kviver Baits Sweet Tiger, в поєднанні з гранулою Kviver Baits Tiger 6–10 мм та цілий тигровий горіх ТМ «Robin». Дві інші точки так і продовжував годувати в надії що вдасця їх запустити щоб отримувати теж звідти клювання (навіть як би вони давали по одній чи дві трофейних риб за добу, для мене було б це хорошим показником)

Хоч і сонця не було протягом дня, проте знаходитися поряд з удилищами, перезакидатися та годуватися було в рази комфортніше ніж на палючому сонці. Я к і попередні дні дівчата готували щось смачне щоб ми були ситі та сповнені сил, і мали собі час та спільні цікаві теми про що поспілкуватися.

Протягом всього дня ми клювання що години мали. Близько 17:00 шалений паровоз який ледь не вирвав вудилища з род пода, і лише завдяки штормовим кілочкам вудилищене попливло разо з рибою на дно озера Шумбар. В результаті з ближньої точки - 55 метрів нам вдається запаркувати коропа вагою 17,200; Моя ж ліва частина сектору так і не давала крупної риби, а з певною періодичністю перебирав того місцевого лаваша від 5 до 10 кг

Далі з сходом сонця ми заходимо в ніч в нідії що все ж таки щось до нас так і припливе трофейне. Але протягом даної ночі мої всі три вудилища мовчали. А Віталік мав три чи чотири клювання, серед яких гарний короп достойних розмірів якого він спустив біля берега не покликавши щоб я допоміг з підсаком (річ в тому що його сигналізатори на вулиці були налаштовані досить тихо, а пейджер був в ночі в нього в наметі, тому по при те, що в мене постійно і навівть в ночі намет був відкрити – всі нічні клювання цієї ночі я так і не почув, да й він не став мене кликати про допомогу і вирішив підсачити сам – в результаті гарну рибу побачив лише Віталік і у прозорій нічній воді коли вона зійшовши помахала йому хвостом.)

В результаті протягом третьої доби нам вдалося отримати 17 клювань (з яких 4 сходи, 1 зачеп, 1 зріз). Максимальний короп заважив 17,200;

День 10 четвер. Плитвицькі озера

Ранок четверга, а в нас в секторі іменниник – у віталіка дружини був сьогодні День Народження, тому прокинувшись за чашечкою ранкової кави привітали її з тим святом підготувавши невеличкий подарунок який ще купили в Будапешті заздалегідь.

Сьогодні ми вирішили пожертвувати риболовлею і присвятити даний день дозвіллю. Тому ще в Украхні наперед забронювали і придбали вхідні квитки на Плитвицькі Озера (місце в яке я хотів птрпити під час кожної поїздки в Хорватію). Вартість квитка з однієї особи становить 23 євро (раджу їх бронювати заздалегіль, бо вони на певні фіксовані години і в обмеженій кількості, і потім не доведеться стояти в черзі з рештою туристів в надії придбати квиток)

Отже поснідавши і привівши себе в порядок ми вимотали всі вудилища, саме таке дрібне позаносили в свої шатри, застебнули їх і все лишивши в секторі поїхали в Національний Парк Плитвицькі Озера.

Під час дороги довжиною 70 км від озера Шумбар на с супроводжувала пасмурна і дощова погода, але синоптик згодом обіцяв прояснення і без опадів (так і відбулося). Коли ми приїхали та поставли авто на платний паркінг – дощ акінчився. Запакувавши в свої невнличкі рюкзачки питну воду та якісь снеки ми вирушили вивчати той парк. Де спочатку при вході обрали для себе маршрут «Н» тривалістю 8,9 км (але насправді як виявилося ми находили всі 11,5 км пішки).

Коли ми дійшли до початку маршруту, на нас уже чекав крутий автомобіль-всюдихід марки «Мерседес» із двома пасажирськими вагончиками. Здавалося, ніби ми опинилися в «Парку Юрського періоду». Сівши в цей «автопотяг», ми рушили вузькою серпантинною дорогою вгору, до відправної точки нашої мандрівки. Там ми вийшли й попрямували дерев’яною вимощеною стежкою вглиб пішохідного маршруту.

Очі відразу розбігалися від навколишньої краси. Нас неймовірно вразила чистота та прозорість води в озерах: листочки, гілки й камінці на дні виглядали так чітко, наче їх розставили навмисне. Згодом у траві ми помітили великого білого слимака, а трохи далі — саламандру, яка вилізла після дощу, та кількох довгих чорних слимаків.

Невдовзі стежка повела нас донизу, відкриваючи все нові й нові природні локації. Здавалося, що здивувати нас уже нічим, але за кожним поворотом чи пагорбом відкривався ще захопливіший краєвид. Особливо вразили каскади водоспадів, поміж якими в низині вилася дерев’яна туристична стежка. Кожне озеро та кожен водоспад були унікальними й заворожливими — хотілося сфотографувати буквально кожен куточок.

Упродовж усього маршруту розташовані різноманітні фотомайданчики з найкращими краєвидами. Де-не-де є лавочки, де можна перепочити у разі втоми. Санвузли теж продумано розміщені вздовж усього шляху, до того ж вони завжди були чистими.

Спустившись до середини маршруту, ми дійшли до чималого озера. На ньому облаштований причал, від якого курсували кораблики. Сівши на один із них, ми вирушили на інший бік Національного парку «Плитвицькі озера», маючи змогу оглянути його з води.

Пришвартувавшись на іншому березі озера, можна відвідати кафе, якщо ви зголодніли, або ж відпочити за столиками й на лавочках. Також тут є сувенірний магазин із символікою та логотипом парку, а поряд — безкоштовний санвузол. Як виявилося, в Європі не все за гроші, залишилися ще й безкоштовні локації загального користування.

Трохи перевівши подих, ми вирушили стежиною вздовж третьої частини нашого запланованого маршруту, який виявився не менш цікавим та захопливим, не набридливим і не одноманітним порівняно з попереднім (навіть враховуючи все те що ми побачили до цього). На цій частині маршруту з’явився вже скельний рельєф, який був просякнутий різноманітними водоспадами, і саме на цьому відрізку розташовані найвищі водоспади цього національного парку. Спустившись цими природними красотами донизу, ми почали стрімко набирати серпантиновою стежкою висоту і, вже трохи стомлені, вийшли на майданчик з іншою зупинкою того автопоїзда, який підвіз нас уже до виходу (хоча цей відрізок можна було пройти і пішки, але час було повертатися на Шумбар та братися за риболовлю). До того ж ми досить сильно зголодніли й вирішили по дорозі до Карловаца заїхати в якусь місцеву конобу та пообідати.

Далі — поїздка за продуктами в LIDL і на озеро.

Всі наші речі були на місці, і їх ніхто не вкрав. Поки дівчата розбирали продукти та займалися приготуванням вечері, ми з Віталіком швидко почали готуватися до нічної ловлі коропа і вирішили дещо змінити у своїй тактиці та точках ловлі.

Третє вудилище, яке так і не дало мені результату, я вирішив змістити в зону ловлі Віталіка на дистанцію 62 метри (в надії зустрічати рибу між островами ліворуч), а своє ближнє вудилище з дистанції 55 метрів Віталік вирішив прибрати, бо й так залишив там досить чимало обірваних оснасток і бажання втрачати там рибу в нього вже зникло, тому ми перекліпсували його на дистанцію 125 метрів (цю точку підгледіли з мого старого щоденника і записів, якими вирішили скористатися на екваторі риболовлі) — решта вудилищ була без змін.

Далі була вечеря. Хтось відпочивав після виснажливої прогулянки Плитвицькими озерами, а хтось очікував на клювання. Перша риба відгукнулася близько 22:30 — короп вагою 13,800 кг на четверте вудилище. Трохи пізніше, о 23:15, відбулося клювання на моє друге вудилище (короп на 6,000 кг). У проміжку з 23:15 до 02:45 ми мали ще три клювання, де найбільший екземпляр знову заважив 13,800 кг. Також стався один схід із моєї нової точки на дистанції 62 метри. Я підняв вудилище, відчув рибу, але після першого ж оберту котушки вона зійшла. Схожа ситуація на цій дистанції повторилася ще двічі, причину чого я так і не з'ясував — можливо, через невдалу засічку. У підсумку з вечора до ранку ми мали 5 клювань (зокрема два коропи по 13,800 кг та один схід).

 

День 11, п’ятниця. Чод-ріг та ще один трофей

Ранок п’ятниці на озері Шумбар зустрів нас густим туманом. Стандартні мильно-рильні процедури, ранкова кава та гранола з фруктами — і знову до риболовлі. Потрібно було перезакинути всі вудилища. Нав’язати нових стіків — «хорватських ковбасок», переглянути повідці, а ті, до яких є зауваження, — відкласти (часом викидаю в смітник, а інколи віддаю знайомому, він ще їх полоще на своїх риболовлях).

В'язав повідці й натрапив на трофейний чод-ріг, який знайшов минулого року вночі на Заярках. Вирішив протестувати: вкрутив і відвантажив поп-ап для ідеальної презентації та закинув зі стіком на одну з точок.

Минуло 30 хвилин — і тут шалений «паровоз» гне вудилище вбік! Підсікаю. Викачую неквапливо, щоб відвести рибу від корчів. Дружина допомагає, і перший короп на 13,000 кг уже в підсаку!

Швидко перезаряджаю снасть. 15 хвилин у воді — і знову клювання! Сценарій повторюється, і на маті ще один красень точно такої ж ваги — 13,000 кг.

Після цього фартовий повідець я відклав. Закинув свій стандартний флюорокарбоновий, а за зразком цього «хорватського чода» зв'язав ще 10 штук. Насадку підібрав ідеальну: два маленьких поп-апи або підрізаний 16-міліметровий бойл, які мені дав Володя Kviver (раніше лежали без діла). Ця комбінація спрацювала на «ура» і далі давала стабільні клювання! Але я не зациклювався лише на даному монтажі, а працював та підбирав далі оптимальний варіант.

«Ранок приніс нам шість клювань, а по обіді стався справжній "паровоз". Відчувалося, що на гачку сидить велика риба, тому працювали максимально зосереджено, щоб не пустити її в зачеп. У прозорій воді Шумбарського озера короп показав себе у всій красі: перевертався, намагався вивернутися, але поводився дуже вільно та граціозно. Згодом ми підняли його до поверхні й успішно взяли у підсак. Результат — лускатий красень вагою 19,200 кг. Зробили кілька фото у воді й на березі, після чого відпустили рибу на волю. Взяв на четверте вудилище, дистанція 125 метрів, монтаж — роні-ріг».

З другої половини дня у Віталіка сторона чомусь вимкнулася, і всі решту клювань протягом дня ми отримували з моєї сторони (і то були коропчуки в районі 7–8 кілограмів).

Далі — загодовування кормових точок, і заходимо в ніч у надії на нічні клювання, яких практично не було: лише о 05:10 та 05:40 спрацювало двічі перше вудилище, і то були все ті ж самі «шумбарські лаваші». У Віталіка вудилища простояли до самого ранку без жодного піку. І якщо підсумувати картину з нічною ловлею, то вона була не найкращою — ми майже не мали клювань уночі; складалося враження, що замість того, щоб харчуватися з наших кормових точок уночі, риба від них відходила.І з цим ми так і не придумали, що зробити, щоб покращити свої нічні досягнення…

В результаті протягом даної доби нам вдалося отримати 14 клювань (з яких 1 сход, 1 зачіп, 1 зріз). Максимальний короп заважив 19,200 кг. Що слід відзначити — повідець роні-ріг цікава штука, яку я обов’язково протестую на своїй найближчій наступній рибалці, на яку я чекаю з нетерпінням і вже готуюся до неї.

 

День 12, субота. Фінішна пряма. Незрозумілий схід, за відчуттями — хорошої риби.

Як я писав вище, ми практично всю ніч проспали без активності риби, тому сповнені сил та бажання отримувати нові клювання – відразу включилися в роботу. В'язання стіків, свіжих повідців, замішування прикормки та годування. Перед нами завершальна доба риболовлі на цьому виїзді, і потрібно зробити максимум від себе, щоб спробувати все ж таки спіймати ще одного або декілька трофейних коропів. І наче тому всьому сприяла погода, але в риби були інші плани.

Близько обіду у Віталіка вже був «чемоданний настрій», і він активно почав збирати та складати свої речі в надії виїхати наступного ранку якомога раніше, бо попереду йому потрібно було подолати 1200 км, які він хотів проїхати за раз. У нас з дружиною були трохи інші плани (ночівля в родичів на Закарпатті), тому цього дня я більше думав про риболовлю.

Але вирвався на годинку в супермаркет на закупи та гостинці близьким та колегам. Далі поїхав Віталік, щоб не лишати сектор з вимотаними вудилищами, і в проміжку часу, поки його не було, у мене відбулося два клювання на перше вудилище: о 15:50 та 16:50 коропи вагою 13,000 та 13,200, і кожен з них спокусився на повідець з монтажем ронні-ріг. Далі — фотосесія і відпускання риби у воду.

Далі сонце почало опускатися за горизонт, смачна вечеря, якісь підсумки — що вдалося, а чого ні, і далі кожен по своїх наметах у надії виспатися перед довгою та виснажливою дорогою, яка чекала наступного дня, і, можливо, в очікуванні кульмінації та нічних клювань.

Але, як і попередніх ночей, дива не сталося, риба не турбувала. Лише одне клювання о 22:30, і знову риба, яку я протягнув практично до самого берега, з невідомих причин зійшла (не форсував, риба йшла, як мішечок, вальяжно, але потім волосінь провисла).

Далі до самого ранку тиша – без клювань, лише скрегіт жаб із заливу за спиною. Чомусь цього дня риба взагалі відмовилася клювати на Віталікові насадки, хоча він у своїй тактиці та точках ловлі нічого не змінював. Загадка, чому, бо риба там є завжди…

 

День 13, неділя. Завершенння цієї двотижневої погодної та риболовної сесії та повернення додому

Вставши о 6:00 ранку, я швидко почав дозбирувати свої речі і помалу пакувати в машину, а Віталік вже був готовий до від'їзду і, попрощавшись з нами, квапливо вирушив на Рівне (в результаті чого загубив ключі на озері, які потім вдалося вже нам знайти під час збирання свого коропового хламу в машину). Я ще досушував шатер, збирав вудилища, род-под, крісла, ліжко, столики і намагався все запхати в авто. Попри те, що викинув частину кормів протягом риболовлі у воду – місця все одно катастрофічно не вистачало (бо замість бойлів в авто були гостинці близьким та колегам).

Близько 9:00 ми з дружиною були готові до виїзду в Україну. Далі, заїхавши на дозаправку автомобіля (пального якраз вистачило, щоб проїхати всю Угорщину) та заїхавши в хорватський МакДональдз (який порівняно з угорським мені не сподобався взагалі), випили кави та з'їли по бургеру і вирушили додому.

Десь орієнтовно о 19:00 я вже був на кордоні у Вилоку, бо по дорозі планували заскочити до родичів у гості, переночувати і далі доїжджати решту маршруту додому, щоб вночі не плентатися через ті перевали Карпат.

Висновки та підсумки:

За всю риболовну сесію з 03.05 по 10.05 нам вдалося отримати 73 клювання (та спіймати риби загальною вагою 428,2 кг), з яких: 13 сходів, 4 незасікання, 5 зачепів. Максимальні коропи заважили 23,200; 19,200 та 17,200 кг (також два карасі-гіганти), цього разу без лящів. Віталік обірвав більше 20 оснасток, 6 спомбів (три з яких дістав), у мене все без втрат.

- Відсутність досвіду ловлі в таких складних умовах відчутно вплинула на кількість сходів та зачепів.

- Постійна зміна погоди та тиску теж частково впливали на результат — нестабільна рвана ловля. Можливо, трохи вже запізно було їхати, бо, враховуючи погоду в Хорватії, риба готувалася до нересту (можливо, і тому в моїй затоці ліворуч було постійне «весілля»).

- Незрозуміло чому ночі практично всі були провальними (за винятком двох перших) — рибу вночі ми не ловили.

- Гарно показав себе повідець ронні-ріг, решта повідців — довгі і в обплетенні. М'які повідці, які юзав Віталік два дні, дали частину сходів та обривів чи зрізів (велика черепашка на дні, водорості), тому оснастка має бути максимально простою і водночас надійною.

- Риба гарно реагувала на корм Kviver Baits, добре показав себе і Dudi (цікаво було б подивитися на результат, якби помінятися точками).

- Годувати потрібно постійно, дрібний корм — зайва штука. Це показали точки Віталіка: якщо дрібна насадка і в мішку труха — вішалася мала риба. З його точки спіймали два карасі-велетні «шумбарські бабушки», у мене — жодного.

- Запустили багато коропа 5-8 кг, який мав би заворушити місцевих трофеїв, але поки по нашій рибалці все відбувалося навпаки: часом нечасті клювання, і все одно підходила мілкіша риба. Але паралельно з тим ловля як така стає цікавішою, де, щоб спіймати трофея, треба плідно попрацювати (так було і на даній рибалці – трофей не систематичність, а результат праці, постійного пошуку та експериментів).

Що стосується озера Шумбар – то воно, звісно, змінилося у порівнянні з останнім візитом сюди. З'явилася мілка риба, яка б за ідеєю мала би ворушити місцевих трофеїв. Можливо, постійні зміни тиску та погоди вплинули на кльов у цілому, можливо, кількість сходів не дала можливості дістати з води більше трофеїв, але це досвід, який дає можливість вчитися аналізувати, щоб наступні рази бути більш підготовленим і допускати менше помилок. Видно, що на озері постійно щось вдосконалюється: нові мати (великі славнозвісні «шумбарські мати» вже не використовують), слінги, підсаки, відсипані галькою сектори, дерев'яні столики в секторах, душ з бойлером на адміністрації – плюсів багато по озеру. Тому буду чекати на наступну подорож сюди, адже на дане озеро хочеться повертатися вкотре і все ж таки спіймати місцевого трофея або ж перебити власний рекорд…

В цілому вийшла досить насичена та цікава подорож, в якій нам вдалося відвідати нові міста та місця, гарно порибалити та відкрити короповий сезон 2026 (спіймати свого першого трофея 20+), гарно провести час у колі друзів та близьких по духу та вайбу тобі людей. Притертися сім’ями один до одного ближче. Тішило те, що постійно було про що поговорити та що розказати, завжди розмова була цікавою та пізнавальною, а обстановка в секторі — невимушеною, розслаблюючою та по-сімейному душевною. В цьому році запланована ще одна не менш цікава поїздка на нову для нас обох з Віталієм водойму (сподіваюся, що все вдасться і ми доберемося з Віталіком до того озера)…

Але то вже буде інша пригода та історія.