Озеро Заярки – Перша Зустріч. Або Стукач і РВ.

Озеро Заярки – Перша Зустріч. Або Стукач і РВ.

 

Чи не сама спонтанна поїздка на риболовлю в цьому сезоні. Завдяки тому, що дружині вдалося взяти відпуску і була можливість виїзду за кордон. Вирішили поєднати обов’язкове (звозити сім’ю на відпочинок на море) та корисне для мене (відвідати водойму на яку потрапити я хотів вже багато років) – мова йде про поїздку в Хорватію на озеро Заярки. Ще весною мій товариш Віталій мав можливість рибалити на даному озері після чого з'явилися певні контакти які давали можливість домовитися і потрапити на дане озеро. Тому коли з’явилася така нагода я вирішив не марнувати свій шанс і ним скористатися. Тому як тільки вдалося домовитися на комфортні для мене дати рибалки на озері Заярки я відразу взявся за складання плану даної поїздки

В силу насиченого риболовного сезону і даної спонтанної поїздки навалилося купу організаційних питань які потрібно було продумати та влагодити. Особливої складності даної поїзди додавало те що в Хорватію я вирушав відразу на наступний день коли приїхав після тридобової рибалки з Уляників. І я не до кінця розумів на скільки мій організм і я готовий буду приїхавши з однієї водойми відразу на наступний день о 5:00 їхати 1600 км в бік Хорватії.

Одним з нюансів було те, що в дану подорож я збирався їхати з дружиною та своєю дитиною, і потрібно було продумати купу логістичних і побутових питань, щоб максимально комфортно облаштувати їх перебування на озері. Відповідно слід було враховувати як впхнути всі необхідні логістичні речі (намети, спальники, розкладушки й ще купу всього іншого) на трьох осіб, і також не забути і про короповий скарб, та корма.

Тому в ході підготовки до даної поїздки я вів для себе спеціальні нотатки, щоб нічого не забути (які речі брати, що для побуту, що з одягу, де зупинятися в дорозі, де дозаправлятися, які документи потрібно мати при собі).

Отже, закінчувалася моя риболовля на Уляниках (про яку я писав раніше), та наближався час самої спонтанної та найцікавішої пригоди в цьому році. Приїхавши з Уляників я відразу взявся за перекладання речей та пакування їх у власне авто, яке нормально завантажити вдалося лише з четвертого разу. Далі потрібно було максимально відпочити перед тривалою дорогою, а на сон лишалося не так вже й багато часу. Наводжу будильник і намагаюся відключитися, і ось звук мого телефону сповіщає, що потрібно підійматися, ранкова кава, гігієнічні процедури і через 30-40 хвилин всі сім’єю в авто ми вирушаємо у свою двотижневу пригоду.

Шмат дороги довжиною 475 км, та тривалістю в шість годин до Берегове промайнув з декількома зупинками на каву та туалет без особливих цікавостей. В самому місті Берегове заїхали на заправку, щоб заправити авто до повного, і мої дівчата захотіли ще кави, на що затрималися на 10-15 хвилин, далі підїхавши до кордону перед мною вже стояло шість автомобілів, які після 30 хвилин очікування запустили до проходження кордону, а мені перед самим носом закрила «тьотічка прикордонник» шлагбаум і вказала, що я чекаю наступного запуску. Так ті 10-15 хвилин на каву на заправці не дали мені змоги потрапити в першу «шістку щасливчиків». Минуло 40-50 хвилин очікування та ось моя черга під'їжджати проходити паспортний та митний контроль. Особливих нюансів під час проходження не було, перевірили документи, підстави виїзду і відправили на митний контроль, де в «старшого за віком» чоловіка митника, я попросив бланк для заповнення декларації (щоб уникнути нюансів при поверненні зі своїм тим короповим скарбом який був завалений в автобоксі та в авто під самий верх). Приємний в спілкуванні митник перепитав куди їду і що везу, і коли побачив той весь короповий крам, відповів: - «Що такі я ви, в нас кожного тижня перетинають кордон і везуть свої вживані коропові речі». Тому не партеся і їдьте собі спокійно.

Далі Угорська частина кордону (за яку не те щоб я переживав, а найбільше не хотів розвантажувати все авто, яке я запакував вчора ввечері з четвертого разу), і при під'їзді я помічаю вже знайомого мені (по двом попереднім до війни поїздкам в Хорватію) – лисого прикордонника (який попередні рази був дуже агресивно налаштованим). Але мені вказують на іншу колію, яку він не обслуговував (з чого я дуже зрадів). Під'їхавши до паспортного контролю показав документи та розповів про ціль поїздки, далі прикордонники попросили відкрити автобокс і вказали дістати палатку та розкрити сумку, а також вказали на сумку з кухонним приладдям та сумку з забродами, і на тому огляд моїх з сім’єю речей завершився, нам проштампували паспорта і після двох годин процедури проходження двох кордонів (що на мою думку дуже швидко) ми вирушили в сторону першої заправки в Угорщині, щоб придбати віньєтку для пересування по угорському автобані. Зайшовши в середину я запитав на які терміни є дані віньєтки оскільки мені потрібно було на 15 днів з запасом (на що тьотінка відповіла що лише на десять, або місяць), тому мені довелося відлистати з картки 1400 грн., щоб оплатити віньєтку на місяць. Трохи згодом ми опинилися на Угорському автобані (пального яке я залив в Берегове я розрахував так, щоб мені його вистачило, щоб проїхати всю Угорщину і переїхати кордон з Хорватією без жодних дозаправлень) таким чином в мене ще залишалося запасу ходу на 200 км. Під час руху автобаном я виставив собі круїз контроль на 130 км і не поспішаючи рухався в сторону Будапешта. Там довелося через насичений трафік та зміну смуг руху вже самостійно кермувати. Проїхавши ще без корків Будапешт, ми зупинилися в Угорському МакДональдз, щоб, так би мовити, на швидку повечеряти. Угорський МакДональдз, мені дуже сподобався і навіть здався трохи чимось смачнішим за Український. На вулиці вже сідало сонце, але від дороги ще не відчувалося втоми, тому приймаю рішення їхати далі в бік Хорватії (а це приблизно 235 км) і далі дивитися по ситуації. Даний відрізок я проїхав досить швидко та ось Хорватія, де я помітив що зняли пропускний пункт який був раніше і де митник теж проставляв штампи в паспорті про перетин кордону (зараз цього немає).

Як тільки я в'їхав в Хорватію мені знову потрібно було заправити до повного авто, тому на першій же заправці робимо зупинку і заправляюся до повного. І цього вже пального мені мало вистачити, щоб доїхати до моря. Нова для моєї сім’ї дорога та наявність тунелів, проїзд околиць Загреба підняла настрій та зацікавленість і вони розглядали все навкруги та їхати з натхненням як і я. А далі розпочався монотонний рідко освітлюваний автобан де цікавість до дороги різко пропала, дівчата заснули та в мене вистачило бажання ще на 200 км дороги, постійна темнота і те що я вже майже 18 годин в дорозі почали потрохи давити на мій організм, тому приймаю рішення зупинитися на паркінгу і подрімати, хоча були сили ще їхати далі, але в цьому не вбачав потреби. Так мені від 5:00 ранку вдалося подолати разом з проходженням кордону 1300 км.

Хоч і не комфортно, але якось скрутившись в авто калачиком заставив себе заснути на 5 годин, і коли промені сонця яке сходило почали потрапляти в салон авто ми проснулися і випивши кави ми вирушили в бік моря де нам лишалося до готелю 250-300 км.

 

День риболовлі перший. Знайомство з озером.

Близько 10:00 ми були в місці нашого призначення (першій половині нашої пригоди), де особливо немає що розповідати. Гарна сонячна погода протягом тижня, привітні місцеві та доброзичливі люди з більш менш зрозумілою мовою (хоча додатково більшість знає англійську), смачна їжа – складали лише позитивні враження від відвідин даного місця і цієї країни. В один з днів в ранці трошки почало штормити і ми вирішили поїхати в місто Спліт (туристична мекка поціновувачів серіалу Гра Престолів) та в цілому гарне портове місто з великою кількістю середньовічної архітектури часів римської імперії. Перша частина нашої подорожі добігала кінця, і наближалася мить на яку я чекав з нетерпінням – рибалка на озері Заярки. Мені відписав товариш і повідомив який точно сектор був заброньований за мною і що на мене вже чекають. Тому зпакувавши свої речі ми вирушили в сторону Загреба.

Ближче 16:00 ми вже знаходилися в місті Запрешич, де відразу вирушили в місцевий супермаркет LIDL, щоб закупити продуктів для подальшого нашого перебування на водоймі, і далі вирушили вже на водойму.

По прибутті на озеро зіштовхнувся з першою проблемою, що трохи не розрахував з кешем у євро і мав всього 100 євро, все решта в доларах і на карті, а зняти в супермаркеті не було можливості, і ніде не знайшов банкомат.

Чоловік який сидів на адміністрації, записав мене і пішов мені на зустріч (домовилися що дам йому 100 євро, а решту домовився що зніму з карти чи поміняю долари, бо від розрахунку в доларах він відмовився) – тому на замітку хто буде колись туди їхати (потрібно мати кеш в євро). Вартість рибалки в цьому році становить 50 євро доба, з особи на три вудилища

Далі взявши картку з межами свого сектору №13 (що називається ліве Плато) ми вирушили на наше місце ловлі. Відразу по приїзду я помітив що праворуч і ліворуч від мене вже рибалити люди (ліворуч на австрійських номерах авто, праворуч на угорських номерах авто) і поки я розкладався сусід праворуч мав декілька клювань, що він дістав і чи дістав взагалі я не дивився. Далі поки розставляв табір зіткнувся ще з однією проблемою. Озеро Заярки – це затоплений кар’єр з видобутку гравію чи щебеню, і принаймні сектора по моїй стороні мають саме таку основу ґрунту, тому забити там кілочки, щоб розтягнути і поставити палатку – ще той квест. Спочатку я зломав свій гумовий молоток, потім розкришив декілька каменюк забиваючи кілочки, так мені нормально забити ті кілочки та не вдалося (тому моя порада, мати на дану водойму якийсь залізний молоток чи сокиру і мати якісь посилені кілочки або спеціальні штирі грубі, щоб їх використовувати як кілки, бо звичайні що продаються в комплекті з палаткою гнуться на раз). Якось з горем-пополам я поставив два намета маленьких Carp Pro де в одному розмістив дві розкладушки для своїх дівчат, а в іншому розкладушку для себе, де навколо облаштував монтажну і склад з рибацьким хламом – короче другий намет був «рибацькою берлогою». Далі вже сонце почало сідати за горизонт, дівчата займалися вечерею, а я розкладав вудилища і готував їх для риболовлі. Після чого вирішив розкинути їх хаотично, в надії спіймати якусь випадкову рибину чи декілька і далі вже лягати відпочивати від дороги, і вже на наступний день підходити до даного процесу свідомо з певним планом дій. Хоча перед тим поставив мітки в 115; 120 та 125 метрів на вудилищах, щоб розуміти у разі клювання з якої дистанції зпрацювала палка.

Після вечері ми розійшлися по наметам відпочивати, але довго дрімати мені не довелося і мій сон розбудив так очікуваний звук сигналізатора. Я вибіг та підсік, але прокрутивши декілька разів ручку катушки відчув просідання і що риби на тому кінці вже нема, діставши повідець з води, я помітив що він був дуже сильно закручений у невідомий для мене один або декілька вузлів (тому напевно нормально риба і не засіклася), перезаряджаю і закидаю знову в те ж саме місце. І поки сон відійшов на другий план сідаю за в’язання декількох повідців з флюрокарбону, адже саме такому повідку віддають перевагу риболови для лову місцевих трофеїв. В той час коли я в ночі пере закидався і ходив до род пода і в намет при синьому світлі ліхтаря, перед мною відкрився мій сектор зовсім з іншої сторони – він весь був всипаний риоловними артефактами від попередніх коропятників які рибалили в даному секторі, купу нормальних і різних за будовою та насадками повідців, різні насадки (які світилися в сяйві ультрафіолету), ліски, оснастки, бобіни від ліски й флюрокарону, поп апи, насадочні бойли, вафтерси. З однієї сторони сектор був наче смітник (всіяний різним риболовним хламом якого було важко помітити на кам'янистій всипаній галькою землі), до того ціла купа окурків. А в день цього всього не було видно…

Поки я займався в’язанням повідків - о 1:00 отримую ще одне клювання і знову зпрацювало те ж саме вудилище з дистанції 115 метрів, цього разу я впевнено відчував рибу на тій стороні та неквапливо виважував її, щоб взяти рибу у підсак потрібно було, так би мовити «намочити ноги» і зайти у воду. З особливостей дуже гарно виглядає коли риба підіймається ближче до поверхні і її дуже чітко видно під променями ліхтаря і дуже прозорій воді (кожен рух, супротив, вивертання) цікаві та незабутні моменти виважування і далі взяття в підсак. Далі заведення риби в слінг перед тим як покласти її в мат, чого я не помітив, щоб виконували інші риболови, просто беруть жмутом сітку підсака і без слінга перекладають у мат, хоча і мат повинен стояти й стоїть близько до води. Це незабутня мить, перша моя спіймана риба на озері Заярки й відтарована вага показала 18,600 (дуже гарний голий короп темно коричневого окрасу, і з характерною будовою тіла, а саме маленькою головою). Даний короп клюнув на варений 20 мм бойл з підсадкою жовтого поп апа.

Потім близько 02:55 я отримав клювання вже з дистанції 120 метрів на насадкі інший варений бойл з жовтим поп апом, і теж відчуваю супротив на протилежному кінці ліски, неквапливе виважування і дану рибу вдасться завести в підсак, вага показала 15,800; Більше до самого ранку клювань в мене не було. А враховуючи що це все було розкинуто без годування спомбом, то я для себе я оцінював як дуже добрий результат. Так в мене пройшов неповний перший день перебування з сім'єю на озері Заярки що у Хорватії, де мені вдалося спіймати два коропи серед трьох клювань

 

День другий. Стукач і РВ.

Ранок другого дня розпочався з ранкової кави, та аналізу тих клювань які в мене були протягом ночі. Також я на адміністрації зфотографував карту рельєфу та глибин, де побачив що у моєму свімі по правій стороні є горбик, який чітко видно з берега в сонячну погоду (до цього горбика, а точніше за нього намагався кидати і годувати мій сусід праворуч). Оскільки частина того горба була і в моїй зоні ловлі, я також намагався покласти туди оснастку в районі 115-117 метрів. По середині в секторі був своєрідний (як хорвати кажуть - ізлаз) такий прохід між правим горбом і невеличким підвищенням ліворуч. Цю частину я обловдював на дистанції 120 метрів і вона в мене працювала найкраще. І далі вже ліва частина сектора на дистанції 125 метрів. Крайні вудилища (1-ше та 3-тє), залежно від напрямку вітру я інколи міняв місцями.

Що стосується корму. З України я привіз 60 кг 24 мм. варених бойлів двох смаків (сквід/слива та сквід/кальмар/тунець), їх я різав на старті на половинки та менший відсоток давав цілих. На ліву точку я давав лише різані та цілі бойли, а на праву частину сектора (зробив одну спільну кормову точку для дистанцій 120 та 115 м.) я використовував ті ж самі бойли різані на половинки та четвертинки, та додавав на старті цілу коноплю Robin та цілий тигровий горіх Robin. Десь в районі обіду прийняв рішення не розкидатися кормом окремо на кожне вудилище, і зробити на дистанції 115-117 метрів таку широку пляму і її вже годувати одним кормом та розміщувати навколо неї всі свої три вудилища.

Враховуючи нічне дослідження свого сектору під променями флюросцентного світла ліхтаря і знайшовши навколо себе цілу купу різних повідців (переважно з флюрокарбону) інколи навіть з зарядженими насадками. Я прийняв рішення користуватися теж тільки повідцями з флюрокарбону які зробив вночі сам. Довжина повідця була орієнтовно 20-25 см. В якості насадки я використовував ті самі бойли сквід/слива та сквід/кальмар/тунець як соло так і з підсадкою поп. апів (найкраще працювали друга комбінація).

Після ранкової кави мої дівчата проснулися і потрібно було їх везти на гігієнічні процедури (адже душ на водоймі лише на адміністрації й туди пиляти з 13 сектора в районі 800 метрів, і це все по спеці 30+ градусів і запиленій щебенем всипаній дорозі). Якщо йти пішки, то змісту в душ мені здається не має, бо дорогою назад ти знову будеш весь в пилюці. Тому я вимотав всі вудилища і повіз дівчат в «місцевий спа» під назвою – «душова на адміністрації озера Заярки». З цікавих моментів що мені взагалі не зрозуміло – за всі три рази які ми користувалися душем (який був за окрему плату) вартість його відрізнялася. Спочатку нам сказали що з нас 5 євро за трьох, іншого дня ціна була вже 4 євро, і в останній день 3 євро (складається думка що чим більше ти користуєшся душем, тим вартість його зменшується – ЖАРТ, але я думаю що вартість там формується від настрою адміністрації та від «балди»)

Після повернення з душу, дівчата займалися сніданком, а я намішавши відро прикормки й взявши спод до рук почав активно топити «українське коропове їдло», і далі упродовж дня кожні півтори – дві години я підкидав по 6-8 спомбів на точку. По теорії та зі слів місцевих риболовів – Заярки така водойма де потрібно постійно годувати (лише тоді в тебе є шанси на те, щоб спіймати місцевих ласунів), тому я не став хитрувати та лінитися і слідував тим порадам, паралельно поглядаючи на дії сусідів.

Близько 14:00 коли я займався повідками чи новою порцією прикормки для спомбування я почув шалений писк свого сигналізатора (зпрацювало вудилище яке стояло на «ізлазі»). Підбігаю і починаю помалу виважувати рибу, яка дає певний супротив. Через відсутність великої кількості клювань на даній водоймі я ще е розумів як себе веде риба різної ваги під час виважування, тому обережно щоб не схибити виважував. Ближче до берега коли риба почала підійматися на поверхню, в кришталево блакитній воді було видно кожен її рух, а головне я побачив розмір мого суперника на іншому кінці жилки (то була дійсно велика риба), після чого я ще з більшою обережністю продовжував виважування яке тривало не так багато по часу, як зазвичай. Трохи згодом мені вдалося завести трофея в підсак, далі в слінг і вже поклавши його в мат я побачив на скільки великою була риба яку я спіймав. Радості моєї не було меж. Під час виважування за мною спостерігав «дідок сусід» який перед тим проїжджаючи повз мене декілька разів махав мені рукою вітаючись, а зараз його зацікавив мій процес виважування посеред обіду (де у всіх по водоймі була тиша), після чого він напросився зайти в сектор (я не став заперечувати). В ході розмови виявилося що він не австрієць, а хорват який виїхав під час війни в Австрію і там зараз живе і працює. Він всіляко хотів допомогти мені зважити рибу, і своїми розмовами затягував процес і не давав дитині нормально зфотографувати мене з трофеєм, ще не відтаривши вагу та не зваживши рибу – розказував що це короп 32+, але після того, як я відтарив вагу і правильно все зважив, вага показала 27,400; (це мій новий особистий рекорд коропа, який до того тримався у вазі 27,300 якого я спіймав на Шумбарі), цією рибою яку я спіймав на Заяках, я перебив свій рекорд на 100 грам. Далі той хорват ще щось по вухам їздив відволікаючи від того, щоб зробити гарні знімки та вказав мені на мій короповий мат NASH, що такі заборонені та дозволені лише надувні мати (хоча адміністрація бачила мій мат який стояв максимально близько до води й вся риба яка ловилася відразу фотографувалася у воді, а не над матом і випускалася у воду), і потім пішов у свій сектор. Я зробив ще декілька фото риби в слінгу над водою і відпустив коропа в озеро. Не пройшло і пів години моєї радості та ейфорії від нового РВ, як мені пише мій товариш з України (який домовлявся за рибалку на Заярках), що йому написали з адміністрації озера, що мені висунуто попередження стосовно того що я довго тримав рибу під час фотосесії й що в правилах написано що фото з рибою не більше 4 хв, після чого короп повинен бути випущений у воду. Так от, той «дід стукач» який прийшов в мій сектор і всіляко влізав і затягував той процес зважування та фотографування, пішов і ще й здав мене зробивши мене ворогом і порушником. Я готовий був його роздерти, як би не він я б відпустив того коропа швидше, до того всі маніпуляції з рибою були у воді, короп практично не знаходився на повітрі та під сонцем. Потім він мене запросив до себе в сектор, де сидів ще один його товариш і в котре наголосив на правилах і сказав що вони за мною слідкують. Після чого запропонував випити з ними пива, коли, чи Red Bull (від чого я відмовився). А одного з вечорів я побачив як вони вже брали рибу і перекладали її у мат, зібравши в жмут сітку підсака і без ніякого слінга зігнута з заламаним хвостом риба клалася на мат, що в нас суворо заборонено (всі маніпуляції та перекладання риби мають бути лише в з за допомогою слінга). Після того я побачив і зрозумів, що тому стукачу ще потрібно вчитися в Українців як бережно поводитися з рибою. Оскільки я не відношу себе до таких як він – не став нікому нічого говорити й вступати з ним в полеміку, і бачити у своєму секторі теж, тому надалі всіляко намагався ігнорувати його.

 

Протягом дня по при постійне спомбіння під палючим сонцем та всі намагання отримати ще декілька клювань риби – все було марним і мої сигналізатори мовчали. Наближався вечір і всі надії були на нього, адже під час розставляння табору минулого вечора у мого сусіда було близько 2-3 клювань. Тому я сподівався на вечірній прохід, чи захід риби на мої кормові точки. З заходом сонця водойма ожила – з'явилися лебеді на водному плесі, зі своїх схованок почали випливати сім'ями качки, і ондатри наче підводні чорни плавали повз мій сектор (одна з них вилізла на берег і десь пошкандибала в сторону дамби за спиною) і це мігрування Заярківської живності супроводжувалося несамовитим кваканням жаб, які не давали заснути протягом ночі.

Далі ми повечеряли та розійшлися по наметам відпочивати, а я в очікуванні клювань. Як по годиннику о 23:30 зпрацювало друге вудилище з дистанції 120 метрів (яке приносило найбільше клювань) і невеличкий короп вагою 10 кг в мене на маті. Відразу обробляю антисептиком і відпускаю, оскільки фотографії бажання не було робити, да і фотограф вже дивився сни, а паралельно «стукач» як він казав пильнував за мною з секундоміром (скільки я тримаю рибу у маті). Не встиг пере закинути дане вудилище, як зпрацювала інша палка з дистанції 125 метрів і теж дане клювання вдалося реалізувати. Цього разу дуже гарна кругла луската риба була вагою 15,200; але теж обробив і відразу випустив. Оскільки не було кому фотографувати та не хотів будити дитя, то всю рибу спійману в ночі відпускав відразу, можливо як би клюнув суттєвий трофей тоді б робив би фото. Наступне клювання я отримав вже аж під ранок на третє вудилище об 04:00. Цього разу моїми наживками зацікавився якийсь малюк вагою 8,000; який відразу поплив. Радувало одне, що постійне спомібння протягом дня дало результат і зпрацювали всі три вудилища, але засмучувало те, що більше до ранку я не отримав жодного клювання. З особливостей рибалки на даному озері я помітив те, що риболови на Заярках спомбляться цілодобово. Якщо отримали клювання посеред ночі, відразу після цього летять спомби. Я спочатку спробував теж так робити, але відкинув дане діло, оскільки на фоні своїх сусідів я годувався протягом всього дня і постійно з певною періодичністю, а вони лише в ранці трішки й ввечері та ось в ночі при потребі. Тому думаючи що насипаний корм в продовж дня мною ще лежить на дні, я лише в ночі пере закидався (хоча можливо потрібно було спомбитися також), але якби ж були постійні клювання, тоді можливо у цьому була б потреба. Ну таке – є над чим подумати.

Тому якось так в мене пройшла друга доба мого перебування на озері Заярки, за яку мені вдалося отримати чотири клювання, та спіймати коропа красеня вагою 27,400 і даною рибою встановити свій новий персональний рекорд по коропу.

 

День третій. «Бонусний підгон»

Як і вже попередні дні. Ранок розпочався з кави та палючого сонця яке встає над Заярками досить рано. Перекинув всі вудилища, щоб освіжити місця лову. Цього разу спробував на одному вудилищі поставити мілку насадку взявши повідець який знайшов в секторі після «хорвацьких поросят» які понакидали окурків, повідців, всіляких бойлів і ще купу чого. І викидав корм якого трохи залишилося ще з минулого дня.

Цього дня вирішив ще більш активніше спомбуватися в надії підтягнути рибу у свій сектор та отримати клювання в день. Тому нарізав нову порцію бойлів, засипав то все діло цілим тигровим горіхом від ТМ Robin. Таким кормом я активно годував в продовж дня, а сусіди кинули по 10-15 спомбів в ранці й знову притихли. Під час спомбіння коли вітер почав надувати зліва в мій бік, я помітив дві чорні плямки на воді які пропливали метрів 10-15 від мого сектора, розгледівши зрозумів що то пливуть чиїсь обірвані спомби й ще й поряд один від одного з різницею в три метри. Не лінуюся – залажу у воду (своєрідний ранковий душ) – дістаю ті два спомба, і пливучи до сектора помічаю ще маркера Korda якого прибило до берега мого сектора. В результаті бонус - два Spomba Midi X та маркера Korda. Що цікаво що за цей виїзд – на щастя не обірвав жодного спомба, але чомусь повилітали кнопки в трьох.

Ближче до обіду поки пекельно жарило сонце вирішили поїхати в душ, заодно і в магазин за водою та морозивом і продуктами. Неподалік озера в містечку Запрешич є два супермаркети LIDL та Kaufland (другий магазин більший за розмірами та вибором продуктів) тому раджу його. Там можна придбати все що вам потрібно для комфортного перебування на водоймі. Також на території адміністрації є кран з водою (хорвати кажуть що вона дуже чиста і її можна використовувати як питну) тому потрібно мати лише пусту тару, щоб набрати воду.

Повернувшись з магазину та душу, відразу закинув вудилища та всівся в крісло в очікуванні клювань, але не на довго, оскільки продовжував активно спомбувати. Спека не спадала, та нещадно смажила всіх риболовів довкола озера, навіть де-не-де затінок з декількох дерев не рятував від того пекла.

Протягом дня по при всі мої намагання зашевелити і заманити рибу у свій свім, я так і не отримав жодного клювання.

Наближався вечір, почало сонце сідати за обрій, перезакинувши ще засвітла свої вудилища я очікував на нічні клювання, та шанс що «водяний» подарує мені можливість поборотися з ще, бо дай одним хорвацьким трофеєм. Але за всю ніч я отримав лише одне клювання коропа вагою 12,500; По при те що я навпаки збільшив кількість корму на своїх точках, риба не відгукнулася і я отримав лише одне клювання (по активності це була найгірша ніч). В сусідів я теж не помітив що протягом ночі були якісь клювання.

З настанням ранку, я вирішив що майбуть на цьому моя рибалка на озері Заярки підходить до завершення (хоча в мене була оплачена ще одна доба). Через неймовірну спеку (яка по прогнозу лише зростала і на цей день обіцяли ще більш спекотний день), і пасивність риби, да і сім’я вже змучилася та їм було скучно, тому я вирішив не лишатися ще на добу та вирушати до дому. Швиденько зібравши табір, ми поїхали на адміністрацію здати сектор та прийняти душ – де «на дорожку» в нас взяли ще 4 євро за душ (але хотілося їхати як «біла людина», адже попереду ще 1200 км дороги). Але на цьому мої пригоди не закінчилися. Не доїжджаючи Будапешта в мене зламалося авто, тому довелося викликати евакуатор та їхати в Будапешт ремонтувати авто (завдяки українцям в Європі, машину вдалося якось трохи підремонтувати і дістатися до України)

Далі перетнувши кордон відпочили в родичів на Закарпатті та вдалося ще на день відвідати озеро Великі Береги та навіть спіймати декілька риб (хоча рибалка була суто розвідкою і в більшій мірі відпочинком). Сама ж водойма Великі Береги справила на мене дуже гарне враження. Природа, гарно облаштовані сектори, розетки, гусаки для зважування, туалети та душі, для сімейного відпочинку є будиночки та облаштована пляжна зона для купання. Сподіваюся в наступному році туди потрапити на повноцінну рибалку на декілька діб.

Стосовно рибалки та вражень від нової водойми на яку я хотів вже давно потрапити і яка манить коропятників зі всього світу озера Заярки, то мої враження двоякі:

З позитивного – велика та характерна за будовою тіла риба. Я радий що мені вдалося спіймати декілька таких коропів та перебити свій персональний рекорд спіймавши велетня вагою 27,400;. Кришталево чиста вода, у якій навіть в ночі під світлом ліхтаря видно кожен рух риби яка підіймається з глибини (дуже приємні та незабутні миті)

З негативного:

- Неприбрані сектори, які відкладають в голові не дуже гарні враження про водойму, в нас в Україні я не бачив такого недбайливого ставлення

- Навколо сектора ґрунтова дорога всипана щебенем по якій постійно їдять машини та здіймають пилюку яка потім осідає на речах, на пітному тілі. Автомобілі катають навколо озера і в нічний час. Але така особливість та розташування озера, тому тут з цим треба змиритися і прийняти

- Особливість рельєфу в секторах не дає можливість нормально поставити палатку та забити кілочки, тому потрібно брати окремо з собою молоток металевий та надміцні кілочки

- Відсутність душу поряд секторами (кожен раз треба вимотувати вудилища і їхати на адміністрацію). А також політика ціноутворення та плата за душ. Як на мене, дана послуга має бути безкоштовною, або включена у вартість риболовного квитка

 

Да й в загальному склалася думка що якось не дуже адміністрація озера переймається тим, щоб створити якийсь комфорт для перебування риболовів на озері. Так є багато чого на що можна закрити очі, бо ти приїхав на рибалку і головне риба. Але маленькі побутові дрібниці на які в нас в Україні звертають увагу власники водойм – формують твій комфорт і лише покращують твій відпочинок та враження про водойму.

У випадку озера Заярки – розпіареність водойми по всьому світу, велика риба вивели дане озеро на такий рівень, що навіть незважаючи на багато мінусів – багато риболовів прагнуть приїхати й порибалити на даному озері. Чи приїду я ще сюди? Так приїду (але напевно в трохи інший період, ближче початку весни чи кінця осені – літній час не самий добрий для рибалки в Хорватії).