Перше знайомство з оз. Доброгостівським. Або перша спроба закрити сезон 2023.

Перше знайомство з оз. Доброгостівським. Або перша спроба закрити сезон 2023.

 Близько п'яти років в нашої команди Carpfishing Team «Рівняни» була зацікавленість у відвідані одного з наймальовничіших озер Прикарпаття – озера Доброгостівського. Проте через щільний графік змагань в перемішку з роботою, то ще якісь плани відтягували дану поїздку на невизначений термін.  І ось настав той день коли я вирішив втілити в реальність задум порибалити на даному озері. Знайомлячись з Доброгостівським озером з фото та коротких дописів, а також відео, для мене було важливо потрапити в один із секторів саме лісі, зі сторони якого відкриваються неймовірні види на початок Карпатського хребта. Тому зателефонувавши Тарасові (людині яка опікується даним озером) вирішив забронювати сектор на протилежному березі. Через відносно насичений даний сезон турнірами, період рибалки на Доброгостівському обирав – осінь (ближче до закриття сезону) і так щоб почали рости гриби, адже дані краї славляться не тільки короповою водоймою, а й «тихим полюванням» - яке я дуже люблю. Отже, забронював сектор №20 на початок жовтня місяця, компанію в даній поїздці мені склав товариш та компаньйон по звичайним рибалкам – Віталій.

День перший. Виїзд та перше знайомство з озером.

В робочій рутині дні до початку рибалки пролетіли дуже швидко, і ось настав день виїзду на Доброгостівське. Близько 5.00 Віталій заїхав до мене на авто з причепом, яке запакував за день до виїзду, і ми вирушили в сторону Львова, обговорюючи по дорозі свої попередні рибалки та виїзди на різноманітні водойми. По при відстань до водойми в 300 кілометрів, час пролетів дуже швидко, як ми вже під'їжджали до озера, де перед нами відкрився мальовничий краєвид початку Карпатських гір, посеред яких стирчали величезні вітряки (сучасні вітрові електростанції).

По приїзду на водойму телефонуємо Тарасові, що ми вже на місці й щоб той допоміг нам з транспортуванням речей на протилежний берег. Через неможливість потрапити туди на автомобілі, адміністрації водойми доводиться переправляти рибалок в сектора в лісі на човні.

Тараса на озері не виявилося (він поїхав в Калуш) за «новими мешканцями» водойми, і в телефонному режимі ми з'ясували що нам доведеться грузити речі в човен і самостійно завівши мотор доправляти себе і свій багаж на ту сторону озера. Ну що, день минав, а восени він ще й короткий, тому потрібно було поспішати, щоб встигнути до сходу сонця поставити табір, проехолотити сектор, визначитися з очками та завести оснастки з наживкою в обрані місця. Речі ми завантажили в човен досить швидко, адже розвантажуватися і завантажувати все в причеп в рази швидше ніж проробляти дану процедуру в обмеженому просторі салону власного авто.

Далі дзвінок Тарасу, щоб отримати інструктаж в користуванні та заведені мотора на човні – і тут почалися наші пригоди. По при всі наші намагання та спроби завести мотор, він настирливо мовчав, лише на початку щось трохи буркнув і заглох. В мене вже увірвався терпець і верх взяв страх, щоб не скрутити той мотор взагалі в спробах його завести, Віталій смикаючи за той шнурок все ще намагався запустити «залізне серце». Було два варіанти: 1-й – лишити ті потуги та чекати на Тараса – власника того «плаваючого коня» який мав повернутися на озеро не раніше ніж за чотири години; 2-й – насилувати грушу яка подає пальне в мотор, та смикати за той шнурок в надії завестися. І тут в мене з'явилася ідея – ще по приїзду на території я помітив два надувних човни які були сперті на «вагончик адміністрації», я запропонував Віталію спустити один з човнів який був більш накачаний на воду, сісти в надувний човен на весла і взявши за шнурок алюмінієвий човен завантажений всім нашим риболовним скарбом – буксирувати його. Тобто - один веслував в надувному човні, а інший сидячи теж в надувному човні тримав на шнурку алюмінієвий човен з речами. Завдяки відсутності вітру і хвилі на озері, за якихось двадцять хвилин, та дві зміни веслувальників нам вдалося дістатися протилежного берега.

А далі розвантаження та розставляння табору, часу на який пішло в рази менше ніж зазвичай, оскільки вирішили розміситися в одному Nash Gazebo. Більш менш облаштувавши свій побут, далі ми узятися до вивчення дна в зоні нашого лову, де трохи згодом виявилося що повз нас на ближній дистанції по лівому краю 75 метрів, а по правому краю 60 метрів – проходить основне русло з глибиною 7,4 метра; яке поступово підійматися, і за двадцять метрів переходить в сходинку з 7 на 6-6,2 метра (там ми вирішили розмістити першу свою оснастку)

Віддаляючись від берега ділі ми спостерігали підйом на 5-5,2 метра на відстані 85-90 метрів, і далі суцільне плато до дистанції 150 метрів (далі лізти і возити корабликом не планували).

В ході діалогу з Тарасом (опікуном водойми) вияснили, що руслова частина хоч і на нашу думку мала б бути перспективною, але такою не являлася і всі риболови які рибалили в секторах на даній стороні озера не мали з русла клювань взагалі, тому русло ми відразу відкинули і по при те, що температура повітря вже потроху опускалася й обіцяли холодні дні, ми не сподівалися що риба захоче опускатися так глибоко. Тарас нам радив обрати комфортні дистанціх після вихода на плато та пробувати загодовувати їх та обловлювати (зсилаючись не те як ловлять в даних місцях). Оскільки прив'язатися на дні більше не було до чого, ми вирішили  прислухатися поради і обрали наступні точки:

1 вудилище – 75 метрів, виступ (вихід) з 7 на 6,2 метра ліва межа сектора;

2 вудилище – 110 метрів на плато з глибиною 5.4 м.

3 вудилище – 130 метрів на плато з глибиною 5.2 м.

4 вудилище – 90 метрів на плато з глибиною 5.3 м.

Між собою ми вирішили що кожен буде обслуговувати по два вудилища (обирати якими поводками, насадками та монтажами користуватися), але виважуємо рибу по черзі незалежно від того на яке вудилище клюне риба. Ще в дома, Я вирішив що буду рибалити на варені та розчинні бойли Carp Catchers RED, з додаванням цілого тигрового горіху та коноплі від ТМ Robin. Віталій експериментував як з іншим кормом, так і зі смаками.

На насадку я використовував баланси від Carp Catchers та підрізаний варений бойл з пачки Carp Catchers RED з поп ап шапочкою. Ближче до сходу сонця ми завезли свої оснастки з кормом на обрані точки. Перший день я вирішив що буду використовувати в якості закорму різані на половинки та четвертинки варені бойли Carp Catchers RED і декілька розчинних бойлів RED для анімації та харчового сигналу на дні. У Віталія закормочний мікс складався з цілої купи інгредієнтів (декілька видів пелету які були попередньо діповані якимись секрктними рідинами, тигровий горіх, кукурудза консервована, конопля, крушені і ломані бойли, а насадка разом з оснасткою була додатково запакована в ПВА мішок з теж якимось авторським багатоскладовим стік міксом). Ну короче, на даній рибалці ми застосовували зовсім кардинально різні тактики подачі корму.

Сонце зайшло за гори й поступово почало холодати, добре що я взяв у Івана невеличкий розбірний мангал, який слугував нам буржуйкою протягом всієї даної рибалки, і добре що в лісі навколо було купа сухих дров, завдяки яким в нашому секторі постійно горіло вогнище в мангалі, яке трохи зігрівало і надавало романтики перебування на даній водоймі. З заходом сонця ми взялися за приготування вечері – шашлика на мангалі, і вже цього разу я постійно слідкував щоб ніякий лис чи ще якийсь лісовий звір не позбавив нас м’яса, я то було попереднього виїзду на Уляники.

Під час смачної вечері та поседілок біля вогнища, ми отримуємо перше клювання об 20.00 на друге вудилище – нетривале виважування і перший Доброгостівський житель – амур вагою 2,000; опинився на маті (клюнув на поп ап який ставив Віталій). Рибу не фотографували і відразу відпустили назад в озеро. Почало стрімко холодати, з гір надував не менш холодний вітер і ми вирішили переміститися у свої теплі спальники, де й згодом позасинали. Проте протягом ночі час від часу просинався від поривів вітру, часом здавалося що Gazebo може вирвати, але стояв як вкопаний і через свою велику площу стінок надувався та здувався немов парус, наводячи на мене страх. Ближче до ранку нас розбудив звук сигналізатора вже з дистанції 130 метрів, на виважуванні – Я, відчуття незрозумілі і до останнього не було відомо чи є риба на тому кінці, чи нема, то відчувається опір, то послаблення ліски, а біля самого берега риба зробила декілька свічок, і лише завівши в підсак ми помітили що спіймали бестера вагою орієнтовно 2-3 кг. (який клюнув на баланс Carp Catchers SKT/Megaspice) До цього моменту я вже ловив бестера вагою 8,000; а Віталій вперше тримав таку рибу в руках – незвичне покриття тіла риби (немов наждачний папір), її форма та будова. Невеличка фотосесія, і носій делікатесної «чорної ікри» вирушив в озеро підростати. Більше клювань цієї доби в нас не було.

День другий. Відкриття грибного сезону

Ранок другого дня розпочався з кави і як заведено в компанії Віталія з граноли з білим йогуртом.

Далі пере завезення оснасток з насадками до освіження кормом точок ловлі. Поки нічого не міняємо і кожен дотримувався своєї тактики.

Помітивши ще вчора за нашим наметом декількох грибників, я не міг втратити нагоди спробувати знайти справжнього карпатського білого гриба, хоча за інформацією місцевих шукачів грибів, ситуація з грибами на той момент була така ж сама як і в нас з рибою. Наче і є, але не дуже. Хоча в нас на Рівненщині в місцях де ми з родиною ходимо знайти білого гриба це ще той квест, і я розумів що в цьому незнайомому лісі мені доведеться добряче походити, щоб сфотографувати місцевого «короля грибів». Трохи спростив мені життя Тарас Фенчин – який поділився локацією де їх можна знайти. Тому взявши відро, фотоапарат, та телефон з геолокацією грибного квадрата, залишивши Віталія за головного трофейника в секторі, я вирушив в пошуках грибного щастя. Через відсутності знання даного лісу, я петляв десь півтори години, до тої точки яка знаходилася десь на відстані одного кілометра від нашого сектору. В мене не стояла задача як змога швидше дійти туди, тому я гуляв неквапливо лісом чітко вглядаючись в можливі місця знаходження грибів і час від часу в телефон, щоб не збитися з маршруту. Ближче підходячи до зазначеного місця я натрапив на перші в цьому сезоні мої білі гриби - три малюки які заховалися в листі оголивши свої шапки сиділи один біля одного. Під час моєї прогулянки лісом було чітко помітно що я не перший хто совався в тому квадраті, тому знайти «білих» після того, як сюдою пройшло вже чимало людей було над складно, до того ліс був сухим, дощів не було, і погода з похолоданнями, що не сприяло росту грибів, хоча і поганих грибів теж вистачало і в більшості випадків вони були велетенськими й старими, а половина з них була покопана ногами грибників. Десь в глибині лісу я зустрів дідуся на тракторі який волік стовбури дерев в сторону підводи з конями, і показав йому одного гриба якого знайшов (схожого на польського), проте під шапкою він був такий червонястий, ми таких не збираємо, але було цікаво що то за гриб. Дідусь сказав що то їстівний він такі теж там в підводі назбирав, лише треба його три рази промити і скількись часу варити, перед тим як вже готувати в стравах. А так з грибами не дуже в лісі.

Я ж вирушив в сторону геолокації – ближче наближаючись до точки ліс почав змінюватися на такий кленово-дубовий і потрібно було перейти дорогу (яку малював Google Maps), щоб дістатися місця призначення, а насправді то був якийсь рів наповнений трохи водою, і де-не-де через той рів були прокладені стежини на іншу сторону. На одній з тих стежин в траві я знайшов свій Джек Пот – один білий гриб, біля якого сиділо ще два білих, і за гіркою відразу ще один. Я був щасливий що мені трапилася така сімейка, пофотографував їх і вже потрібно було вертатися назад в сектор, але вирішив пройтися і глянути що за ровом робиться, де по дорозі зустрів бабусю яка збирала гриби. На питання чи є в лісі гриби вона відповіла що тільки зайшла і знайшла пару «голубінок» - для мене це незнайоме слово і назва гриба, тому я попросив, щоб вона показала мені як виглядає та «голубінка», на що бабуся дістала зі своєї сумки сироїжку – я трохи був розчарований, адже в нас на Рівненщині ми на такі гриби навіть не дивимося не те що не збираємо, а тут край білих грибів, а збирають - «голубінки».

Тому після зустрічі з бабусею розвернувся в бік розташування сектору в якому рибалив Віталій, поки я знайомився з місцевими жителями та «голубінками». Дорога назад в сектор була в рази швидшою ніж в сторону ймовірного розташування білих. Одне з завдань яке я ставив для себе на даний виїзд я виконав, білого гриба знайшов і навіть декілька, по приходу в сектор похвалився Віталію, і трохи згодом віддав гриби дівчині яка рибалила зі своїм хлопцем чи чоловіком поряд (вони були місцевими, тому раду грибам вони дадуть швидше ніж я їх довезу додому).

Далі обід який приготував Віталій в якомусь казанку (який закривається кришкою по типу скороварки). Після чого потрібно вже було щось робити, щоб спіймати коропа.

Тому в наступний свій перезавоз оснасток та корму я вирішив додати туди коноплі та тигрового горіху від ТМ Robin та створити на дальній більш концентровану кормову пляму в надії підтягнути рибу до точки, іншу точку годував (після кожного перезавозу оснастки - два рази на добу) і далі різаними вареними бойлами Carp Catchers RED. В пошуках білих грибів та намаганні Віталія спіймати рибу поки мене не було пролетів другий день, і непомітно знову сонце почало сідати за гірський хребет – так темніло вже близько 18.00; Віталій займався приготуванням плову в тому мало мені знайомому казанку, а я грівся поряд з вогнищем. Далі вечеря і з годинним запізненням довгоочікуваний звук сигналізатора і цього разу як і минулого вечора спрацювало вудилище зі 110 метрів (глибина 5,3 метра) – амур вагою 4,000; якого теж не фотографували в надії більшої риби для фото, тому відразу його випустили. Близько 23.20 коли ми майже вже позасинали спрацював знову сигналізатор і знову друге вудилище, проте цього разу це був вже більший амур вагою 8-9,000; І більше до самого ранку нічого.

 

День третій. В надії спіймати коропа.

Ранок третього дня. Все як зазвичай кава, перезавоз оснасток, докорм точок.

Цього дня за гриба бажання йти не було, хотілося спіймати хорошу рибу, тому цілий день ми присвятили тому щоб реалізувати це. І саме цієї доби ми отримали вперше клювання в день, і знову амура, але з дальньої дистанції в 130 метрів, з яким вирішили зробити фото, адже рибалка вже можна сказати добігала свого завершення і була така можливість поїхати без жодного фото з рибою. Тому фото і назад рибу в озеро.

 

Протягом дня ми періодично змінювали насадки та підгодовували потрохи точки, відпочивали, споглядали як ключі з журавлів намагалися приборкати потоки вітру в надії подолати його і перетнути гірський хребет, любувалися протягом дня картинкою яка постійно змінювалася від окутаних в хмари гір, які потім розвиднювалися і парували, а трохи згодом переливалися різноманітними відтінками зеленого, і ближче до заходу сонця поринали в темноту між променями сонця яке ховалося за гірський хребет. Водойма дуже мальовнича, та неповторна, нам не вистачало лише трофейної риби, нехай і однієї, щоб зробити гарні фото.

Протягом дня пройшовся до хлопців які рибалили трохи лівіше від нас, щоб поспілкуватися з ними та розвідати як справи в рибалок за межами нашого сектору. В ході розмови вияснилося, що риба в них теж не активна – лише декілька клювань, переважно амури. Сусід праворуч, взагалі не чув навіть звуку сигналізатора.

Так швидко промайнув і треті й день, попереду остання ніч нашого перебування на Доброгостівському. Оскільки залишалося ще мариноване м’ясо і наш мангал не згасав ні на годину  - тому готували не вечерю знову шашлик. Цього разу через те що маринувався понад дві доби – він був просто неймовірним, і Віталій який був на лаштований на три шматочки, не міг відмовитися від добавки...

По при відсутність постійних клювань, все було чудово – ложку дьогтю в цей відпочинок вирів внести – дощ, який не хотів, щоб ми покидали дане озеро без пригод. Процес збирання і так не самий радісний в рибалок, а збирання мокрих речей – нічого гіршого не придумаєш.

Синоптик прогнозував з четвертої ранку, та до дванадцятої дня – дощ, з вітром. Дуже часто погода міняється, а люди кажуть що Синоптик бреше, але, як на зло не цього разу – годиною раніше об 3,00 ночі, розпочався дощ (добре що після вечері ми максимально всі речі які були на вулиці поховали й все зібрали).

Близько 4.10 звук сигналізаторів підняв нас зі спальників та заставив вийти з сухого і теплого простору в темну, холодну мряку. Амур вагою 3,000 клюнув цього разу на четверте вудилище.

День четвертий. Підсумки

Ранок четвертого дня розпочався з збору речей в середині намету, оскільки на вулицю навіть не хотілося виглядати – пів ночі по намету тарабанив дощ. Але потрібно було розчухуватися та помалу збиратися. Синоптик обіцяв сонце близько обіду. Близько 8.30 ми отримали останнє клювання на даній рибалці, і цього разу на наші насадки спокусився лящ вагою близько 1,500; На цій рибі наша рибалка і завершилася. Ми вимотали свої вудилища та почали збирати табір, попереду ще було транспортування речей на іншу сторону озера, яке на щастя відбулося без пригод, та швидке пакування в причеп. Назад до автомобіля вирішили прогулятися пішки, щоб побачити озеро з іншої сторони, поки Тарас переправляв речі в човні через озеро (цього разу йому вдалося завести човна з першого разу – навіть «металеві серця» знають свого господаря і заводяться з пів обороту)

В цілому навіть не спіймавши жодного коропа рибалкою залишилися задоволені. Це нова для нас водойма, нові враження при яких результат рибалки може бути не головним. Звісно що хотілося більше клювань і великої риби, але як є. Погода внесла свої корективи, вже похолодало, великі глибини в секторі де риба не опускалася на дно. Проте нам вдалося отримати сім клювань і всі їх реалізувати (серед яких: один лящ, один бестер та п’ять амурів – найбільший в районі 8-9,000;)

Водойма не легка, але дуже цікава, має свій характер, та навколишню ауру, розміщення поряд з горами надає даному озеру теж особливості. Сподіваємося що повернемося сюди ще.

Дякуємо Тарасу Фенчену за гостинність, поради та можливість порибалити на такому чудовому озері.

 

P.S  Carpfishing Team «Рівняни»

P.S  Carpfishing Team «Рівняни»