Лисин, 06.07.2013

Давненько мені вже кортіло знову потрапити на бАтьківщину мого тестя, знову спробувати половити річкову рибу. Мали їхати разом з дружною і дітьми, але в ввечері перед виїздом молодший синок щось почав кашляти. То ж поїхали лише ми з тестем двоє, на маршрутці. Прибули на місце в 9:40, на рибалку вже пізно зовсім. Я накопав трішки гнойових хробаків і зварив пшениці. Це класичні насадки в цих місцях для рибалки, на них лише й рибалять. І то, на хробаки значно рідше, бо їх ще треба десь знайти і маятись з копанням.

То ж поки я готувався до рибалки, мій тесть попорався з господарством. Десь о дванадцятій, я вирішив просто пройтись на річку і глянути які там минулорічні місця стали після грандіозного весняного розливу. То я взяв з собою фотоапарат. Ну, щоб руки не пустували, то взяв ще й одну поплавчанку і хробаки. Тесть, теж захотів прогулятись зі мою, то я й йому взяв поплавчанку. Коротше, довелось брати всю амунцію 🙂

Вода на лугу перед річкою вже зійшла, але лишила після себе багато багнюки, а в деяких місцях здоровенні калюжі, які потрібно переходити більше, ніж по щиколотки в воді. А в одному місці води просто по коліна, і точніше не води а чорної жижі такої бридкої. Ось яка тепер дорога до річки:

Як би там не було, ми прийшли на місце і пішов глянути на тогорічні рибні місця. В принципі все було ок, окрім мого самого улюбленого місця міє кущами 🙁 Ті верболози трохи розрослися, позаплітались між собою, а у воді багато зілля. Я пізніше розпитав місцевого рибалку Ігоря, що з цим його місцем. То він сказав, що не ходив саме туди тому, що йти через ту всю багнюку дуже важко, то він просто спускався через свої городи нижче по течії річки. То ж моя рибалка з поплавчанкою тут відпала.

Я повернувся до рівчачка з джерела. Оскільки рівень води зараз вищий десь на пів-метра, а то й більше від норми (а тиждень тому рівень води було більше ще на метр!), то цей струмок був повноводним. Глибина там складала точно більше метра. Ну я й закинув вудку на хробака. Але так дивно, що всю рибу я бачив, як воно плаває поверху. Тому закинув другу вудку з мінімальною глибиною. І відразу почала ловитисяПідійшов після купання до мене тесть, і закинув вудку з глибиною десь сантиметрів 15. Так відразу й почало на неї клювати краснопірка невеличка. Я покликав тестя, щоб він теж потішився. Він почав на мене сердитись, що я йому ставлю дуже вже замаленьких хробаків. Я ж то ловив маленьку рибку, на невеличкі шматочки. А він начепив цілого гнойового хробака і теж закинув. І в нього клювали карасики розміром до долоньки! Його радості не було меж 🙂

Рибалили ми з годинку, було дійсно весело. Як в дитинстві: ловиш звичайних карасиків на супер прості невибагливі снасті в мінімальному об’ємі води. Ось воно це місце, як його називають місцеві “зарічок”, де вода з джерела впадає в ріку Стир:

О другій годині ми зібрались і пішли додому, пообідали й відпочили. Десь о пів на четверту розпочався літній сильний дощ, який в прогнозах погоди завжди називають “місцевим”. Бо в нашому селі він падає, а в сусідньому його вже може й не бути. Я не дочекався до його повного завершення і в четвертій тридцять вже почимчикував на річку з фідером.

Замісив прикормки, склав свою англійську донку і почав ловити. На гачок ставив 1 опариш і 1 варену пшеницю. Клювало дуже добре. Лише годівниця потрапляла до води, так відразу гачок атакували верховодки. А як тільки снасть зачеплювалась за підводну бровку і заспокоювалась, так до наживки підходила густерка. Лише розмір всіх риб був малий. Майже вся густерка на долоню. Але саме важко було її підсікнути, бо 90% покльовок були у вигляді просто ударів, без явного закінчення. Тому перекидав снасть я частенько, і прикормка йшла дуже швидко. Ось стандартна рибка:

В якийсь момент я вже закохався з цією дрібною рибою і закинув ще й поряд вудку, на пшеничку. Кидав я точно в те місце, де минулого року місцевий рибалка тягав здоровенних лящів. Звісно, що ще з ранку я тут трохи, як кажуть місцеві, “посипав”. Тобто підкормиув пшеничкою. Та ще й кукурудзою кормовою твердою. Так ось, на цьому місці вудкою в мене було дві покльовки всього. Але перша принесла мені найбільшу рибу. Густеру грам на 250:

Друга риба в цьому ж місці клюнула набагато пізніше і на хробака. Теж ляскура (як тут називають густерну), але звичайного стандартного розміру, і не заслуговує уваги.

На фідер я пробував ловити і на хробака. Клювало не гірше як на опариша! І на одну пшеничинку теж клювало. Ось єдиний головень маленький, який взяв на хробачка:

В годині о шостій підійшов якийсь мужичок з спінінгом і блешнею Mepps №2. На моїй очах з першого ж і з другого закиду взяв по окуню! Потім через один закид ще одного окуня! Капець! А я стільки мучусь тут зі спінінгом, от, що означає, коли руки не з того місця ростуть 🙂

Також я навідався до місцевих рибалок нижче за течією метрів в 400. Так у них на пшеничку клювала суто плотва.
Рибалив я аж до заходу сонця, потім вилетіли комарі. Я б сидів ще довше, натягнувши на себе одяг з рукавами і штанинами. Але як подумаю тільки, що треба буде пробиратись через ту багнюку додому, то й не став перевдягатися. Зібрались ми з тестем та й пішли на базу.

А на наступний день я й не пішов на рибалку. Хоча будильник мене і збудив о 04:20. Щось мені так стало погано думати про те, що я маю зараз нести розкладений підсак і фідер і всю свою амуніцію через оті калюжи, що я й не пішов. Тим більше, що того місця в кущах для поплавчанки не було, а на фідер клювала лише стандартна густерка. Коротше, не пішов та й все. Вже десь аж о сьомій прокинувся мій тесть і ми сходили на годинку на річку. В нього в зарічку клювали лише окуні, а я пройшовся по березі і дізнався, що в місцевих хлопців кльов зовсім поганенький, порівняно з вчорашнім днем.