Лисин, 20-21.10.2012

Останні дні золотої осені, сонечко все ще гріє добре. Що робити в такі дні? Звичайно відправлятись на рибалку! 🙂

Я довго думав, чому саме присвятити рибалку: ловлі мирної риби чи все-таки повністю переключитись на хижака. Колеги з форуму переконали мене в тому, що біла риба клювати ще буде ого-го як. А оскільки ловити щук/окунів/судаків я вмію дуже погано, то й вирішив ловити мирку. Але спінінга з собою про всяк випадок я взяв.

Вставати зранку восени дуже важко. Якось літом, коли я прокидався о третій тридцять було і то легше, ніж зараз в п’ять тридцять. З автовокзалу їхали в рейсовій маршрутці, всю дорогу я солоденько спав.
Прибули на місце, погодка дуже гарненька. Я перекусив нашвидкоруч та й побіг на річечку. Рівень води кардинально відрізняється з минулого разу, дуже низкий. Ось для порівняння світлини з цієї рибалки на минулої:

Причиною таких коливань рівня води є Хрінницька ГЕС. Якби не вона, то улови і стабільність кльову на цій річці були б набагато кращими. Але нічого не поробиш — потрібно приймати світ таким, який він є. 🙁

Пішов я своє тепер улюблене місце, в кущі. Закинув там вудку і почав майструвати фідера. Замішувати прикормку і виконувати всі інші потрібни підготовчі речі. Поплавок по течії більше не несло як минулого разу, але пориви вітру не давали змоги нормальо реєструвати покльовки. Коли я не витягував вудку — завжди там була погризена пшениця, або її геть не було. Явні вчинки плотвиці.

Як тільки почав ловити на фідер, так відразу почала клювати верховодка. Але то була така мала й надоїдлива рибка, що вона толком не могла і потягнути кінчика, тому в умовах сильного вітру доводилось підсікати по відчуттям потяжечок риби на вудилищі, на яке я поклав руку.

Але після чергового клювання кінчик фідеру почало таки добре потягувати до води. Я вже не знав і що думати, як це верховодка могла так сильно клювати? Коли я вийняв оснастку з води, то виявив на гачку верховодку з явними знаками, що залишив на ній хижак. “Щука!” – подумав я.

Після цього у мене на опариша клюнула не велика щука. Я її вправно підвів до берегу і не дав перекусити тоненький повідочок 0.14. Ай я молодець!

Через декілька хвилин знову відбулось цікаве клювання на фідер з доволі сильними потяжками і я вийнняв верховодку з покусаним хвостом. “Ну, спінінг, твій час настав!” Кидав я кидав того воблера, проутюжив акваторію де я ловив вздовж та впоперек. Змінив воблера на віброхвосту, ще раз все обкидав. Аби бодай що-небудь клюнуло — дзуськи. Повернувся до ловлі на фідер. Впіймав кількох верховодок та й вирішив пройтись зі спінінгом. Пішов вниз по течії обловлюючи перспективні місця джигом. Нічого не заробивши повернувся назад.

Там на фідер почала прокльовуватись плотвичка, але не великого розміру. Також вдалось і на вудку зловити одну, бо вітер по-троху почав згасати.

І тут сталась цікава штука: після чергової покльовки на на фідер, його почало сильно гнути в напрямку до води. І то не тянуло тупо у воду, а просто сильні потяжки. Я взяв в руки вудку і відчув солідний супротив на тому боці. Блін, щука!! І тепер розмір був нормальний, думаю, що не менше як кілограм-півтора. Я старався як міг розвернути її і підтягнути до берегу. Проблема була ще в тому, що рівень води був надзвичайно низький, тому довелось пригати вниз з берегу по обриву до води. А тепер мене чекала багнюка, яка відразу заспоктала в себе мої берци. Грецт з ним, тягну рибу і тут вона зірвалась. Ну добре, що хоч рибу вже біля поверхні побачив, в пащі у неї була мала рибинка. Ех! Зате спогади тепер про цю рибалку будуть класні 🙂
Ось плотвичка з щучої пащі:

Ну, думаю, настав час виставити живця! Як такий кльов йде, чому б не спробувати? Дістав я ще одну запасну сільську вудку, і почав переобладнувати оснастку на живця: чіпляти металевого повідка з трійником. В цей же час кінчик фідера активно почав дрижати, я підсікнув і дістав верховодочку. О, буде на живця. І акуратно, не знімаючи рибку, з гачка закинув її у воду, щоб зберігалась. І поки я ото майстрував живцеву оснатку, на фідер знову клюнула якась щука! Знову!! Так це просто свято якесь. 😆
Цього разу я діяв вкрай обережно і ціленаправлено. Як солдат з НАТО я пригнув у багнюку не послаблюючи і не посилюючи натягу лески фідера. Старався вже як міг, і розвернув щуку, і підтягнув її до берегу. Вже мав брати її рукою — зріз лески. Щука (розмір був поменший, ніж минула) попливла собі розбійничати далі. Я тебе ще дістану. Колись, може 🙂

Чи хіба треба мені писати, чи були покльовки на спеціальну вудку із живцем? Звісно, що ні. Так вона й простояла до пізнього вечора.
Я ж знову взяв спінінга до рук та й пішов ловити хижака вних по течії, адже сьогодні щука жирує!

Десь з годину я ходив і махав батогом, поки нарешті в мене не клюнула риба. Це виявився окунь, грамів на 250. Спокусився він на воблер Bomber model B. Як завжди я вкрай зраддій такому спінінговому трофейчику, адже таким видом ловлі займаюсь вкрай рідко 🙂

Як я не старався, більше у мене нічого на спінінг так і не клюнуло. Я повернувся на своє місце і до настання повної темноти ще трішки половив верховодки, маленької плотвички. Попалося також пару малесеньких підлящиків, розміром з лавровий лист. Звичайно, що дрібну рибу я випускав. Діждавшись темряви я поплентався до хати. А там по одному з телевізійних каналів показували художній фільм Термінатор. А потім по закінченню без перереви на рекламу одразу й Термінатор 2. Та це просто свято якесь!

Вранці будильник спрацював чітко, і я в темряві пішов на місце зустрічі з Олегом. Це сусідський хлопець, який приїжджає сюди на полювання й риболовлю з Млинова. В темноті ми зі спінінгами побрели через луг на цікаве місце — величезну яму річки Стир. В тому місці крутий поворот і по словам Олега в хороші часу дуже добре ловиться окунь. У нього була снасть налаштована на мікроджиг, а у мене трохи поважче.

Ми почали кидати, ще коли не можна було розрізнити кольорів у природі. Змінювали приманки й постійно утюжили ту яму. Я пробував джигувати і навіть трохи дослідив там особливості рельєфу дна. Але за півтори години жодного клювання ми так і не отримали.

Почали зміщуватись по річці вверх по течії — рухались на базу. Постійно кидали приманки, але так нічого й не клювало. За те, по дорозі зустріли місцевого рибалку Андрія. Він тут рибалить постійно, але я його ніколи раніше не бачив. Це й не дивно, бо дані місця доволі віддалені від тих, де зазвичай рибалю я. Не менше кілометра це точно. Так ось, цей Андрій розповів мені, що за літо він тут переловив чимало риби. Попадались йому і лящі за три кілограми і кілограмові карасі. Навіть злапав був одного не великого карпа. Рибалить він лише на одну вудку, використовуючи як наживку й прикормку варену пшеницю. Але на рибалку ходить (увага) _щодня_
Ну, аби я тут жив в селі, то теж мабуть ходив би щодня на прикормлені місця. І рано чи пізно щось би вагоме та й зловив би. Ось цей профі:

Хто-зна коли я ще потраплю на риболовлю, тому мабуть варто написати, що ось так і закінчився мій рибальський сезон 2012 року. Загалом все було ок, я люблю природу.