Лисин, 26-28.07.2012

Відразу після минулої рибалки в Хотині я сів на маршрутку до Ж/Д вокзалу, там взяв таксі (водій умудрився зламати мені кінчик болонської вудки) і швиденько перемістився на автовокзал, там пригнув на останню маршрутку в Лисин. Лише дві з половиною години їзди в теплиці і я вже на омріяному місці.

Першого вечора ловив на тому місці, де пару днів назад сидів місцевий мужик Вітько і тягав дуже й дуже залікових лящів. У мене була така ж прикормка як у нього (варена пшениця), і така ж насадка (вона ж). Але жодної залікової риби я так і не спіймав. Пробував застосовувати атрактанти, пшикавки на наживку і фірмову прикормку згодом. Все до спини. Дуже сильно заважало зілля, яке несла річка. Три хвилини – і треба перезакидувати снасть, бо вже поплавок весь обліплений лататтям чи лепехою. Трохи так намучився і вирішив закинути фідера. На фідер клювало набагато жвавіше, але розмір теж не радував. Була одна залікова покльовка: кінчик не дригався з амплітудою в один сантиметр, а так добре двічі нагнувся до води, щоразу сильніше. Я спокійно підсікнув і відчув, що на тому кінці рибина мінімум в півколошку точно. Спокійно почав виводити її на місцевий пляж, щоб підсачити, але вийняв пустого гачка. Як вона зійшла – рішуче незрозуміло 🙁
При заході сонця мене добряче діставали комарі, а риба так і не підійшла на прикормку.

Ранок наступного дня. Місце те саме, добре приваджене. Вітько знову не прийшов, добре. Зілля все ще несе, ловити на поплавки досить незручно.
Ще до сходу сонця Ігор “Ісько” Бондар (постійний місцевий рибалка, справжній профі) кличе мене з криком “ПІДСААК!!”. Біжу до нього і швидко збираю цей пристрій прямо по дорозі і на місці. Він на своєму постійному місці, яке постійно посипає вареною пшеничкою спокусив ляща. Заміри вдома показали вагу 2.2 кг. Красунчик! Ми обоє злагодженими діями завели його в підхватку. Радості Ігоря, як і моїй, просто не було меж. Така річка, така риба. Просто супер!

Після сходу сонця цей рибалка зумів ще злапати карася, тут говорять так: “карася́” і купку плотвичок. Я ж цілий ранок виймав на фідер маленьких підлящиків розміром з лавровий лист, пловтичок і верховодок.. Була одна нормальна покльовка на фідер, я підсікнув і відчув нормальний тяжкий опір, але вийняв лише малу плотвицю. А вже був з підсаком і тягнув рибу на пляж. Як так?! Можливо я відчував якісь водорості, не знаю.
Якби там не було риба знову проігнорувала всі мої прикормки, принади і уловки. Шкода звісно, але це рибальське щастя таке: не повезло сьогодні – повезе завтра. Ну або повезло вже комусь вчора 🙂 З не дуже зіпсованим настроєм повернувся вже десь о десятій на базу трішки попрацювати і поспати в обідню пору. Спека була ну просто неймовірна!

Ввечері другого дня й пішов рибалити на місце Ігоря. Оскільки зараз жнива, то в селі просто кипить робота, всі з самого вдосвіта до вечора зайняті, от я й подумав, що він вже стомиться за день і не прийде.. Як би не так! Прийшов, але по-дружньому дав мені місце. Сказав, що в нього ще є декілька запасник варіантів прикормлених 😉 Дуже дякую йому за те. З ним прийшов і Вітько, який сів на своє місце, де я рибалив зранку і минулого вечора. Як тільки він побачив що зілля йому трохи заважає, він одразу покинув те місце і пішов за Ігорем. Рибалили вони двоє “на піску”. Це місце де минулого року на день рибалки сом забрав у мене фідера. Забігаючи вперед скажу, що вони впіймали за цілий вечір півтори плотви і все.
Я вирішив змінити тактику: прикормлював суто пшеничкою, без сторонніх запахів і принад. Коли Ігор йшов повз мене, то я йому ще сказав, що маю консервовану солоденьку кукурузку бондюельку та горох варений. Ісько сказав, щоб я теж трішки покидав їх у воду, і “карась підійде, він таке любить”. Я так і зробив. Якщо перед цим у мене на цьому місці нормально вже покльовувала плотва і ляскура, то після додавання у воду цих прикормок кльов взяли і виключили. Ще Ігор-Ісько наголосив, щоб я сидів і не шумів взагалі, та й навіть не вставав! Я так і робив. Сидів собі котиком більше як півгодини. Сидів і молився, щоб у мене хоч сьогодні клюнула риба, яку я завжди ловлю кілограмами на всіх водоймах де я тільки не буваю, а тут з річки, я ще жодного разу її не виймав. А в річці карась набагато сильніший і упоротіший суперник ніж в перегрітому ставку. Всі ж місцеві рибалки постійно його ловлять, майже кожну рибалку, ну чому у мене ж ні разу за три роки, що я тут рибалю він не клюнув? Звичайно я ще просив Бога, щоб у мене клюнув і лящ, адже я допомагав місцевим рибалкам виймати підсаком вже штук з 5 їх, і якого ж розміру! І тепер я тут сижу один, на потрібному місці, в потрібний час жнив, з правильною наживкою і такою ж снастю.
Один поплавець почав дригатись і помаленьку змінювати своє місце положення, але трішки якось не так, як це відбувалось від течії. Підсічка, відчуваю супротив, беру підсак, акуратно переходжу через кущі і помалесеньку заводжу рибу у нього. КАРАСЬ. Моїм радощам немає меж, завдання мінімум виконано, Стир підкорено, я супер рибалка, ура!

На годиннику восьма вечора, часу у мене максимум годинка-півтори поки поплавки не зникнуть в пітьмі. Сиджу далі. Тут з пляжу, що на Пратві (це метрів 60 вверх по течії) мене гукає тесть: “Вітя, іди скупайся! Вітя! ВІІІТЯЯ!! Ну давай іди!”. Блін, в мене дійсно футболка вся липка й мокра, руки блистять і пахну я мабуть теж не як конвалія. Але думаю, хай йому грець, буду сидіти і можливо ще щось висиджу. Нічого не відповідаю на крики тестя, щоб не злякати рибу.
Відбувається ще одна покльовочка. На цей раз сміливіша і поплавка веде у воду. Підсічка, і знову карась! Це свято якесь! Гармонічно орудучи підсаком так надлегесенькою вудкою все-таки захоплюю рибину. Ще більший ніж попередній, жирний, сильний річний красень.

Сиджу далі, серце калатає по-троху все помаліше. Знову трішеньки підкидую пшенички. До речі, наживка – лише пшениця. Кукурузка простояла більше півгодини нетронутою. Замінюю наживку на тій другій вудці теж на пшеничку, закидаю трохи ближче до водоростей і далі під кущі. Чекати довелось не довго. Той поплавець на другій вудці почав показувати кружки навколо себе. Але вони були рідкими, але якимись трішки більшими й чіткішими, аніж це робила цілий вечір і ранок до цього плотва. І поплавок в перервах між цими дриганнями почав по-трішки зміщуватись до берегу і далі під куща. Ну й я легенько впевнено плавно підсікнув. Щось є! Беру підсак і так само обходжу всі кущі, тягну рибку до більш-менш зручного берегу. Що я бачу? Зелено-золоті бочки й фіолетові плавники. Та це риба моєї мрії, той про кого я лише й бачу сни. Линок! Заводжу в підсак. Приходять до мене вже нарешті місцеві рибалки й тесть, хвастаюсь. Хоча зовні на мене можна побачити лише здоровенну посмішку від вуха до вуха, а в середині – вулкан. Серце виривається з грудей. Я ось тут сижу і помаленьку тихенько говорю, а насправді я танцюю якусь ламбаду чи макарену і пригаю до неба від щастя.

Буквальну за мить у мене на вудку вагою в 100 грам New Hunter 400 клює щось таке, що не веде поплавець, а тягне у воду в напрямку форватера. Планомірно підсікаю, дію за обкатаною схемою і заводжу до підсака справжнього ляща! Всі мрії сьогодні здійснились!! На цьому можна було б сміло закінчувати рибалку, але жадібність мабуть перемогла і я ще трохи сидів з вудкою.

Сонце вжа давно було за горизнотом, поплавки все ще видно і у мене відбувається легесенька покльовочка з планомірним суненням поплавця в сторону. Підсічка, і відчуваю на тому кінця знову у́вальня. Дві хвилини боротьби і лапоть неохоче, але все-таки потрапляє до сачка. На вигляд грамів 350. Рекорд 🙂 Цей карась так впирався, що сам я вже впоратись з легенюсенькою снастю і підсак вже не міг, тесть допоміг його взяти.

Стало зовсім темно і поплавків не було й видно. Ми змушені були змотуватись. Комарі конкретно атакували й пили нашу кров. Свій настрій я мабуть не зможу описати, я почував себе як римський імператор, що в’їзджає в тріумфальну арку 🙂

Наступного ранку ми тут знову рибалили, тепер вже Ігор на своєму місці, а я трішки нижче по течії в метрах 5 від нього, там де підсачував всю рибу. Клювала лише мілюзга. Нічого більшого за палець цілий ранок ми не побачили. Отаке воно рибальське щастя.

Маленькі висновки, які зроблені лише на основі ціє рибалки:

• Найкращу рибалку визначає зовсім не насадка чи прикормка, а в першу чергу місце;
• Фірмові прикормки не працювали взагалі;
• Хочеш зловити щось нормальне на природній водоймі, будь добрим прокорми місце протягом декількох днів, ато й тижнів;
• Стабільна, незмінна погода протягом кількох днів поспіль – це добре;
• Час жнив – найкращий період для вудіння карасів на річці;
• Варена пшениця – наше все;
• Сидіти тихо, не підніматись, краще взагалі не говорити. Не ходити, не плескати, не гупати. Взагалі найкраще злитись з якимось кущем.

Можливо я не піймав нічого трофейного, і по-суті зловив всього лише 5-6 залікових риб. Але це була найщасливіша моя рибалка цього літа. Бажаю всім рибальського щастя, іноді воно все-таки приходить.

UPD майже всю рибу я звісно випускав відразу ж в річку