Острівськ, 07-08.2012

На роботі у нас організували подію: виїзд на природу. Але це не стандартні шашлики біля водички, ні. Спочатку маршрутівкою добираємось до Сарн, звідти повертаємо на ліво і їдемо по національній трасі М07, що колись була плиточною Варшавкою до села Антонівка. Там сідаємо на поїзд, що в народі зветься Кукушка. Він курсує найдовшою в Європі вузькоколійною залізною дорогою по Поліссю. Кінцевий пункт нашого призначення – озеро Велике, Зарічнянського району, що неподалік від села Острівськ.

То ж виїхали ми з Рівного десь в 04:30 ранку, до Антонівки дістались о сьомій ранку, там сілі на Кукуху і їхали ще години 4 поїздом. Народу нас було 20 чоловік. Крім мене вудки брали ще троє, але вони геть любителі. Взяли з собою по вудці. На водойму розміром більше 90 гектарів 🙂 Але, звичайно, головною метою даної події був відпочинок на природі, аж ніяк не рибалка. Тому всі приколи з відпочинком я взагалі опущу і відразу перейду до діла.

День перший, розвідка

Спочатку я з колегою Антоном пройшовся вздовж озера, нагадую, що воно зветься Велике. Ми обстежили весь західний берег, дійшли аж на південну частину (тут є пляж і постійно відпочивають, купаються люди). Далі починається комиш, місць для ловлі в комиші дуже й дуже мало, незважаючи на велетенський розмір озера, кількість цих місць можна перерахувати на пальцях однієї руки. Тому ми почали повертатись назад. Кожне перспективне місце було досліджене особисто мною: я залазив у воду і прощупував дно. Так я знайшов місце для своєї рибалки: піщаний пляж, мілина метрів з 15-20, потім з правої сторини починається невеличке замулення і росте смуга лілії і кувшинок на відстані 25-30 метрів від берегу. А з лівої сторони росте стіна тонесенького комишу. Ще метрів 3-5 вперед і починається крутий спуск на глибину, де вже нічого не росте. Так виходить, що між ліліями і комшем є прогална шириною в метрів 10. Ось тут, на границі мілини, муляку і різних рослин я і вирішую ловити. Тим більше, що можна буде експериментувати і пробувати ловити на різних ділянках і різних глибинах не змінюючи місце ловлі, що так важливо при ловлі фідером.

Після цього ми пішли на північну сторону ставка. Як виявилось тут глибина починається майже відразу біля берегу, тому мабуть з вудкою тут рибалити можна було б, але фідером закинути проблематично, бо заважають дерева ззаду, а хороші місця (які теж можна перерахувати на пальцях матьорого фрезерувальника) зайняті відпочиваючими. Після чого ми з Антоном пішли дивитись на ще два озера Середнє та Хоромне

Ці два озера поменші ніж Велике, і вже знаходяться в аренді. Нам пощастило поспілкуватись з власниками, які були присутні тут. Риболовля поки що заборонена. Далі буде інформації зі слів власників (Канонєрєв Анатолій 0502225839) озеро Середнє дуже щільно зариблене вкрай крупним карпом, а озеро Хоромне зариблене сомами й судаками. В наступному році можливо буду відкрито рибалку на таких умовах: вартість риболовлі 200 грн за кожну добу, рибу потрібно відпускати. Можна брати лише карпиків до півкіло з собою. Взагалі ці хлопці склали враження заможних людей, які займаються цим усим собі в насолоду. Як ми не просили порибалити у них, навіть зі гроші 🙂 – ці чоловіки були незворушні. Однозначне “Ні”. Після цього ми пішли до нашого табору, по дорозі наїлись чорниць, що росли в лісі, до несхочу. Антон ще пожартував, що їхнє надмірне споживання призведе до запору, і потрібно буду шукати якусь олію для зворотного ефекту. Але навіщо ці всі пригоди за 300 кілометрів від рідного міста в цій глушині? 😉

Ми повернулись на базу, я швиденько допоміг хлопцях полагодити вудки і не відходячи від каси ми прямо на пляжі спробували половити рибу. Снасть проста вудка махалка, наживка мастирка, прикормка відсутня, стрілки на годиннику показують 15:30. В це важко повірити, але клювати почало відразу! Правда ловилась лише плотвичка розміром з пальчик. Але я вже мав досвід ловлі на величезних водоймах, тому на кращий результат годі було й розраховувати. Рибалити почав Антон, я теж приєднався до нього після четвертої виловленої рибки. Ми ловили по праву сторону пляжу біля комишу, а наш колега Сашко закинув по ліву сторону. Цей Сашко впіймав лише одну плотву, зате достойного розміру. На цього рибалка Сашка закінчилась, які він сказав “Місію виконано!”.
Я спробував підкормити салапінкою, але мабуть лише зробив гірше.. Не силу вже було мені терпіти, тому я зібрав свої речі і пішов на оте облюбоване місце з прогалиною між комишем і ліліями.

Вечір першого дня

Прийшов на місце, розклався, закормився. Покльовки пішли майже відразу. В улові була плотвичка, спочатку такого ж розміру як на пляжі, але потім вже більшенького. На опариш клювало якось невнятніше, іноді я діставав просто весь висмоктаний опариш без покльовки. Зате на хробака 85% клювань закінчувались успішним виважуванням справжньої Поліської плотви. Вона тут не така як у нас, вся темна, навіть чорна. Плавники ярко-червоні. Навіть така не велика плотвичка робила солідний супротив на гачку, тому кожного разу я вже думав, що тягну щось більшеньке 🙂 от що воно значить дика риба.
Іноді мені влітали дуже приємні бонуси у вигляді не великих підлящиків. А це була моя ціль №1, тому я був дуже щасливим. Картинку псували лише туристи, які іноді запливали на своїм надувних матрацах досить близько до мої зони ловлі, але коли бачили мене з вудкою, як я жбурляю щось важкеньке неподалік від їхніх матрасів, то пливли швиденько геть. Також був прикольний момент, коли ні з того, ні з сього раптово на озері з’явились корови у кількості штук 30, їх гнали з пасовища в село. І йшли вони саме по воді, якраз через леску моїх вудок. Пастух – місцевий житель був колоритним! Він керував всім стадом лише за допомогою трьох недрукованих слів і цегли, яку жбурляв поряд з глухуватими коровами. Я з ним трохи навіть порозмовляв про тутешню рибалку, але нічого нового не дізнався, ловити треба на хробака. Як тільки корови пройшли, я знову закинув і риба клювала, ніби нічого і не трапилось.

Отже, прикормка спрацювала, рибу я стягнув на прикормочний стіл, але розмір був не великим. Я б продовжував ловити і в темноті, тим більше, що лящ славиться саме нічною рибалкою, але тут сталось дещо неприємно. Зроблю невеличкий реферанс назад в історії. Ще коли ми їхали в поїзді-Кукушці нас діставали специфічні мухи, які влітали у віка й відчинені двері потяга. Їх називають по-різному: Ґедзі, Сліпаки. Так ось, цих гадів було так багато, і вони постійно нас кусали. В лісі біля озера їх було не менше. Налітали хвилями. Так ось коли я був на рибалці ввечері, то знаходився постійно по-щиколотки у воді, але коли мені треба було замінити насадку, зняти рибу з гачка і набити кормушку сипучкою, то доводилось відходити на берег. А там ці гади постійно на мене сідал, і комари теж. І в той момент, коли сонце вже геть сховалось і почало сутеніти крім цих мух масово вилетіли комари. Їх було міріади. Все повітря навколо загуло. Я вдівся, всі видимі частини тіла обмазав спеціальною мазючкою. Але комарів буде дійсно дуже багато. Вони шуміли, маячили перед очима, і незважаючи на мазючку почали мене просто обліплювати. З матюками й прокльонами я був змушений _бігом_ покидати місце лову. Хто їде на Полісся в ліс, де є канавки з стоячою древньою водою, застерігаю: будьте готовими до комарів.

Повернувся на базу, показав улов. Більше з моєї затії рибалити ніхто не сміявся 🙂 Далі були шашлики, душевні розмови біля багаття, гітара і все те, що не стосується рибалки напряму.

Ранок другого дня

Оскільки заснув під третю годину встати о четвертій ніяк не хотілось. Але Антон мене все будив і штиркав, щоб я йшов на рибалку. Причому він сам іти нікуди не збирався 🙂
Організм мій самовідрегулювавшись дав дозвіл на рибалку о шостій ранку. Я взяв свою шестиметрову махалку і спробував рибалити на пляжі. Адже йти до вечірнього місця було більше кілометра! На поплавчанку не клювало, я подумав: “Якого милого я приперся в таку глуш, до цнотливої природи, щоб оце марнувати своє життя?!” Бігом взяв фідери і побіг на прикормлене місце.
На відміну від вечора вітра не було абсолютно. Майже все озеро було гладенько й дзеркальне. Покльовки не заставили себе довго чекати. Ловилась все та ж плотвичка і іноді вскакували підлящики. На пучок опаришів під ліліями взяла плотва пристойного розміру, впевнені рухи бувалого фідермена і здобич відправляється до відра 🙂 Я пробував трохи змінювати місце ловлі основним фідером, кидав трохи в сторону, трохи далі від закорму на велику глибину, але результат був однаковим всюди.
Знову пройшли корови по мілководдю, з тим же дідком-пастухом. Корови мабуть були голодними, то ж їх не треба було підганяти, обійшлось без матюків, які було чути ввечері в радіусі півкілометра. Але цього разу після корів мене почали обліплювати сліпаки, насилу їх всіх перебив! І ще після корів у воді довго плавали їхні екскременти. Трохи псувалу романтичну краси цих місць, скажу я вам.. Але на кльов не впливало, мабуть риба вже привчена до цих місцевих аборигенів-корів.
Я ще спробував трохи зняти на відео місцеву красу і покльовку плотви, але вона, зараза, не засіклася:

Ловив я до повного закінчення прикормки. Відвівши душу спокійно пішов на базу. Так, великого нічого не спіймав, а кажуть, що на цих озерах під селом Острівськ водяться лящі розміром під шістнадцять кілограм(!). Ну не знаю, це звичайно трохи перебільшення, але чому б тут не виросити трофейному лящу, при такому то розмірі озера і хорошій кормовій базі? Ще й додайте сюди віддаленість від цивілізації.

Впринципі це все про рибалку, лише додам кілька слів про відпочинок, можливо сюди хтось надумає їхати з відвідувачів нашого блогу.

Другий день, відпочинок і збирання додому

Прийшов на базу, показав улов, отримав респекти. Всі мене поздоровили з днем Рибалки. Сіли снідати. Страва якраз приготувалась, як я повернувся. Це був банош. Надзвичайно ситна і смачна каша. Якщо я не помиляюсь, то карпатського (чи закарпатського?) походження. Після сніданку ми згорнули табір і вирішили на останок пропливти по озеру на північний берег по діагоналі. Сміливців набралось штук з шість. Оскільки з нами плили дівчата, то темп був трохи малий, я вирішив плисти сам брасом. Яке це дурне відчуття я вам скажу, коли ти посередині глибочезного велетенського озеру, а біля тебе літає той сліпак 🙂 Ну нічого доплили на визначений пірс і там я знайшов залишки потрошеної риби. Лишилась лише луска, розміром з 5 копійок, не менше. Плавальний пузир, він складається з двої частин, так от менша була як жіночий кулак! І плавники, звичайно по формі хвостового пера відразу було ясно, що це лящ. Я боюсь навіть припустити якого розміру був цей лящ, але однозначно трофейного. Пару слів про воду: вона в озері Великому має бурий відтінок, навіть такий червонуватий. Мабуть тому тутешня риба чорного кольору. І ще про воду: її обов’язково потрібно мати з собою, бо найближчого села Острівськ кілометрів з п’ять.

Другий день, дорога додому

Погрузивши весь свій багаж на плечі, а дещо взявши в руки ми пішли вздовж колії в село, на станцію. Іти по лісі було кілометрів з 5, але постійно вздовж дороги нам зустрічались канави з застояною водою. Відповідно нас гризли комарів, укусів ми отримали більше ніж за півтора дня відпочинку. Відбиватись було важко, адже в руках палатки, карімати й багаж, а ці гади обліплюють тебе постійно. Ну якось з горем пополам ми добігли до того Острівська. Всі мокрі від поту, покусані і змучені. І Відразу пішли купатися до місцевого озеру. Краса неймовірна! На відміну від лісового дикого Великого, тут вода повністю прозора, а на озері стоїть острів. Мабуть звідси і назва озера, мабуть звідси і назва села, мабуть туди плавають кохатись туристи.

Після недовгого купання ми побігли на кукушку, де провели незабутні чотири години під палючим сонцем без води. Добре, що хоча через кілометрів 40 була зупинка на 5 хвилин і ми встигли придбати в місцевому магазинчику (де решту не дають грошима, а лише цукерками) таку дорогоцінну водичку. А потім ще дві години їхали маршруткою додому. Відпочинок вдався 😉