Місце де пишеться нова історія Українського карпфішингу. Частина – II (Перші трофеї 30+)

Місце де пишеться нова історія Українського карпфішингу. Частина – II

(Перші трофеї 30+)

 

Отже, як було сказано раніше в попередній частині після феєричного зариблення трофейною рибою яке завершилося близько 4:00 ночі, більшість учасників даного дійства роз'їхалися хто у справах, а хто у свої домівки відпочивати. Ми ж своїм «Рівненським десантом» розвісивши для сушки мокрі речі та забродні чоботи по всій раніше розтопленій бані, залишилися ночувати на базі, хоча пересип тривалістю у дві години було важко назвати сном, адже Івану і Толіку потрібно було бути як змога швидше на роботі в Рівному, тому біля 6:00 годинник почав сповіщати що час повертатися додому. Далі три години в дорозі під час якої хтось намагався доспати тих декілька годин перед роботою, а хтось всю дорогу не міг замовкнути та заважав всім пасажирам, якимись несмішними гуморесками, музикою після якої вилазив мізок з черепної коробки й рештою всілякої ахінеї через яку хотілося висадити того пасажира на ходу через «форточку авто»

По приїзду до дому мені вдалося якось подрімати дві години й далі знову збір, адже на вечір ми знову виїжджаємо назад в Липівці, адже вже в дорозі в бік озера рухалася ще одна (наступна) машина, з не менш гарною та трофейною рибою і хлопці наголошували що обов’язково ми повинні бути, щоб цього не пропустити. Перебуваючи під час першого нічного зариблення яке проходило 9 грудня, ми домовилися і дали Андрію слово що повернемося і допоможемо з процесом зариблення, тому якось потрібно було налаштувати, заспокоїти та переконати своїх дружин що ми дійсно їдемо на зариблення, а не на нічні бля….ки (мені довелося обробити на швидкоруч декілька фото як доказ того що ми були дійсно на зарибленні і туди повертаємося знову), і вже близько 18:00 вирушати назад на озеро. Іван через неможливість відпроситися з роботи з нами не зміг поїхати, отже ми в трьох (Я, Володя і Толік) поїхали назад на Липівці.

За останньою інформацією машина з рибою мала була бути орієнтовно на 6:00-7:00, тому неквапливо ми доїхали до озера і вирішили відразу лягати спати й далі чекати на дзвінок Андрія. Так ми проспали аж до самого ранку, чому були дуже раді, оскільки всю ніч йшов дощ і стояти декілька годин у воді коли на голову і за комір постійно тобі лиє теж вода – не дуже й то хотілося. Авто з рибою затримувалося і час прибуття перенісся спочатку на 10:00, а згодом і на 11:00. Ближче до того під'їхали й решта хлопців зі Львова які допомагали минулої ночі і Тарас. Єдине, що тішило мене у тій затримці, що цього разу буде змога відпускати рибу у світлу пору доби та вдасця зробити гарні фото, що в нічну пору доби не так вже і легко вдається, да й дощ минув і на вулиці стало тепло помірно пасмурно і світло.

Під час ранкової кави та спостеріганням за процесом як рідний брат Ігоря (ім'я якого через присутність купи людей я так і не запам’ятав, сподіваюсь що за наступним разом виправлюся) намагався вже третю годину розпалити мангал з мокрими дровами, ми помітили як машина почала заїжджати на територію озера, все було готово для прийому риби, адже сам процес вже був відпрацьований і кожен знав яку функцію в даному процесі повинен виконувати. На цей раз Андрій спеціально підготував новий щойно розпакований надувний мат особливо великого розміру від дуже відомого виробника, який вже після першого накачування розійшовся по швах (візуально брак) але на функціонал і його роботу яка на нього покладена не вливав, тому користувалися ним. Хоча як би я купував би його для рибалки то повернув би як бракований У світлу пору доби риба виглядала вже під іншим ракурсом та в іншій красі.

Спочатку пішли перші рибки в районі 20-22 кілограмів, далі почали проскакувати й рибки більшої ваги, що додавало цікавості, а на обличчі Андрія все ще була присутня та посмішка і в моїй голові розуміння що це ще не межа - інтрига трималася до останнього.І ось я чую кіпіш та метушню і вигуки Володі який виловлював рибу з Тарасом в резервуарі з рибою на автомобілі, що було не властиво під час всього процесу, а потім бачу купу людей які намагаються над обережно спустити рибу і в слінгу нести до нас на ваги й далі на мат для відпускання. Тут я зрозумів, що почалося…. Вага першого велетня красеня показала рівно 32,000 кг. в це неможливо було повірити, за ним декілька риб вагою 25 та 26 кілограмів, які виглядали не менш велично та поважно (складалося враження що це сон, де дванадцятьма годинами раніше було вже випущено в Липівці 35 мега великих риб, і тут знову така ж сама кількість). Трохи згодом Володя знову подав сигнал і дав зрозуміти що йому вдалося зачерпнути в тому резервуарі щось особливе. І ось те щось особливе несуть до нас, лише чути легке похрускування слінга і в середині одні думки (лиш би витримав і не порвався). На зважуванні вага показала - 33,800 кг. і це друга риба вагою 30+ тільки за цю партію рибин.

 

По при світлу пору дня, гарну погоду і хоча налагоджений процес, все якось все одно тривало довго і складалося враження що в резервуарі більше ніж сто риб, замість 33-ти які були заявлені та відвантажені. Я так думаю що як би Тарас який приїхав на дане дійство і замість того щоб вдягти заброди й допомогти, знімав телефоном – процес зариблення рухався б швидше., Тому буду просити в Андрія, щоб купив Тарасу особисті заброди, або віддав ті, що з відірваною п’яткою, щоб Тарас міг зануритися в процес по самі груди, а можливо і з головою, на всі – 100% (Тарасе, не сприйми за «камінь у твій город» - то був жарт, щоб хоч трохи відволіктися від риби) про яку тут, аж занадто багато розповідаю.

Наближалася обідня пора, а рибу все несли і несли, і я вже думав що це - все, і дані дві рибини понад 30 кг це той сюрприз за ради якого ми повинні були лишитися або приїхати назад на озеро (враховуючи наші реалії то результат дуже потужний і за ради цих риб дійсно можна було вернутися) і в загальному за дві доби трофейної риби вже ми випустили більше ніж достатньо для того, щоб вважати Липівці чи не самим трофейним озером в Україні. І на запитання в бік Андрія чи на цьому все, він все ще посміхався та удавав що він нічого не знає…

Проте як і в кожній історії має бути якась кульмінація, в моїй історії вона точно буде! (бо рибу всю ми ще так і не зважили та не відпустили)

Але про неї я розповім вже в – III (завершальній частині) свого «короткого есе» буду намагатися вкластися в декілька абзаців, проте не обіцяю))))

Далі буде….