Закриття сезону 2020 на озері Уляники. Або «Сонце Балі» та візит маніяка.

     Чого не люблять коропятники найбільше? – Збирати речі після риболовної сесії, та закриття сезону. Там мова піде саме про закриття карпового сезону нашої команди Carpfishing Team «Рівняни», мить яку хочеться максимально відтягнути, але погода диктує свої правила. Настає той період часу коли починаєш задумуватися як швидко пролетів рік (сезон коропової ловлі), а з ним і рік нашого життя. В такі періоди я згадую фільм «Клік», де головний герой мав чарівний пульт, який міг керувати часом, він все хотів отримати й досягнути як змога швидше, тому не встиг оглянутися як пройшло його життя. Щось подібне відчуваєш коли починаєш чекати та думати коли вже пролетить той місяць чи два часу , щоб потрапити на заплановані змагання чи рибалку, і не замислюєшся що в тому очікуванні пролітає твоє життя. Щось потягнуло мене не в ту сторону, тому повернемося до закриття сезону.

     Бажання закрити сезон гарно та цікаво заставляє ще за довго до його закриття, а в випадку нашої команди графік на наступний рік планується вже зараз, тому ще в середині сезону ми почали думати де і яку водойму забронювати. Оскільки осінь – «пора крупної риби», а місць де її можна спіймати не так і багато в нашій країні, так і досить далеко не хотілося нікуди їхати, вибір впав на озеро Уляники.

     Дане озеро вже почали неофіційно називати – Український Шумбар, через популяцію та кількість дійсно трофейного коропа, і враховуючи факт спійманих найбільших в Україні трофеїв 30+ та 32+ на турнірах які проводилися на даній водоймі, вибір був очевидним, закривати сезон ми хочемо на Уляниках. Лишилася маленька дрібниця, яка може перерости в цілий квест, потрібно забронювати сектор. І в більшості випадків через ажіотаж охочих потрапити на Уляники, це справа не з легких, зазвичай приходиться підлаштовуватися і підлаштовувати роботу під бажаний вільний сектор, а останнім часом потрапити в бажаний сектор взагалі стає неможливим завданням і мова не йде про VIP сектора 1 та 2, рибалка в яких для «простих смертних» просто закрита. Отже, бронюванням секторів на Уляниках в нашій команді займається Іван, тому ще за півтора місяця йому була поставлена задача забронювати сектор на закриття сезону. Зателефонувавши на адміністрацію Іван серед вільних секторів почув лише чотири цифри (4,5,6 та 12), вибір не великий, і сектор 14 в який ми дуже хотіли потрапити вже за півтора місяця був зайнятий, а серед запропонованих на нашу думку кращим був сектор – 4. Тому обрали його, по при те, що в ньому ми вже були три рази, і останній раз в цьому ж році восени, де нам вдалося спіймати коропа 20+. Але що маємо, то маємо.

     

     Час пролетів швидко і настав день виїзду. В цьому році ми закриваємо сезон в повному складі разом з Олегом, оскільки поставили йому ультиматум, віддавши оригінальний Кубок з «Orient Monsters Carp Cup 2020» де ми посіли перше місце, а самим доведеться чекати на дублікати. Тому Олегу не лишилося шансів , щоб спригнути чи поморозитися. Виїзд був запланований о 2.00 ночі з розрахунком на заїзд в цілодобовий продуктовий магазин. Тому будильник наведений, машини завантажені, сон як завжди в таких ситуаціях не бере і виспатися не вдається взагалі, а тут звук будильника сповіщає, що ти вже поспав, точніше не хвилює чи ти поспав, але потрібно вставати та збиратися. Далі дзвінок Івана що він вже чекає під під'їздом, завантажуємо решту мого хламу і вирушаємо в сторону Києва, де по дорозі заїжджаємо в супермаркет за продуктами. Також потрібно було купити алкогольний презент в наш «кладєц від команди «Рівняни»», оскільки Олег на якому висить дана відповідальність, прої…в взяти Бурштинівку, довелося купувати Прикарпатське бренді в супермаркеті. Хоча на наступний рік вирішили закупити достатню кількість Бурштинівки у всі наші клади (вдосконалюємося).

     

     День перший. Виїзд.

     Виїхавши з дому погода нас не радувала, постійний дощ який супроводжував нас, аж до самого Житомира, далі зупинка на каву з бутербродами і знову в дорогу, цього разу нам пощастило проскочити Київ без корків, і вже близько 8.00 ми були на водоймі.
Ще при під'їзді до паркування помітили що наш сектор зайнятий, тому не поспішаючи вирішили пройтися по березу і дізнатися обстановку по кльову в наших «попередників», результати були невтішними – жодних клювань за два чи три дні, ні в 4 , ні в 5 секторах, навіть натяку на пік. Але ми не втрачаєм оптимізму та чекаємо поки хлопці зберуться і звільнять для нас сектор який ми забронювали. Згодом і ми зайняли своє місце і неквапливо почали займатися налаштуванням логістики в нашому секторі. Тим часом черга дійшла і до прикормки. На цей виїзд ми вирішили взяти максимально легкий та поживний корм, оскільки вже осінь і риба мало активна, але ще той період коли їй потрібно щось їсти , щоб нагнати масу і запастися поживними речовинами яких буде достатньо щоб добре перезимувати. Що брати з корму я довго не думав, написав Сергію Спасьонову – власнику компанії TechnoCarp та за сумісництвом спонсору нашої команди Carpfishing Team «Рівняни». І кажу що ми їдемо закривати сезон на Уляники, що нам потрібно щось легке і досить поживне та цікаве для риби. Сергій довго не задумуючись запропонував протестувати новинки пелетів які зараз на стадії тестування і тільки після позитивних відгуків можуть з'явитися вже з наступного сезону. А саме три види пелетів і що саме цікаво не з заводу COPPENS до якого більшість вже звикла. Через тиждень часу після нашої розмови я отримав посилку від TechnoCarp, в якій було три види пелету: мікро Халібут 4,5 мм Scretting (Норвегія), BioMar 6 мм, та 3 мм AllerAqua, дані пелети зі збільшеним відсотком протеїнів та жирів, але по своїй структурі не є мега жирними, тому в таких діаметрах їх можна сміло використовувати в осінню пору року, але звісно в розумних межах, ми ж їдемо не годувати рибу, а ловити її.

     Також мій товариш Сергій Міщук – представник компанії «Robin» яка займається виготовленням зернових сумішей для риболовлі в жерстяних банках, надали нам декілька банок своєї продукції (конопля як ціла , так і крушена, тигровий горіх крушений та мікс шести зерен) якість якої перевірили вже досить велика кількість риболовів.
Поки хлопці займалися налаштуванням побуту я взявся за приготування прикормки. На старті ми вирішили годувати дозовано на кожне вудилище з інтервалом в 4-5 години по 3-5 спомбів на точку. Щоб корм був максимально легким ми вирішили весь пелет залити каипяченою водою, щоб він розчинився та утворилася каша (не густа і не рідка по консистенції, щось середнє) і в цю кашу ми добавили крушену коноплю. На запах та вся суміш була дуже смердючою, на думку Олега, по окремості пелет так не воняв, поки не розчинився в воді. Більше нічого в корм ми не додавали, ні ліквідів, ні CSL, нічого.

     

     Що стосується точок лову, то за все перебування в даному секторі ми його вивчили вздовж і в поперек, тому цього разу процес маркування ми упустили та закліпсвуали вудилища прив'язуючись що намальованих ще в цьому році карт маркування. По насадках використовували перевірені комбінації, а також продовжували освоювати ловлю на пінопласт. Точки обрані, вудилища закліпсовані полетіли в воду, а за ними та корм по 5 ракет на точку, і далі очікування клювань. І що саме головне не забуваємо і про водяного тому першочергово 50 капель в наше відерце талісман. Далі як в кожного цивілізованого рибалки, в хід пішли харчі, потрібно було щось приготувати й самим перекусити. Як добре що в нашій команді є Олег, хоча бувають випадки що нам з Олегом не хочеться, а ні їсти, а ні готувати, тоді до продуктів береться Ваня в який каже що він голодний і ми його з голоду моримо. В цьому році ми почали до всієї тієї купи продуктів брати мацикову ковбаску - «поліський делікатес», який дуже класно доповнює перекуси та ранкові сніданки, а для любителів пивка — зайде за «милу душу».
Час плинув поволі, ми жартували та приємно проводили час у своєму секторі, в очікуванні клювань. Приємно вразило те що, серед риболовів які теж знаходилися на водоймі Уляники в той самий час були та ті які нас читають та дивляться. Приємно коли тебе впізнають та підходять поспілкуватися, приємно коли говорять що ми на стільки прості та «не зазнані блогери» і завжди відкриті до діалогу, це радує.

     Ще перед заїздом в сектор Олег запропонував влаштувати лотерею, по витягуванні сірників, хто перший і за ким буде виважувати рибу. Хоча я був ладен виважувати останнім, якщо звісно буде три клювання, решта команди захотіло лотереї. Наломавши сірників ми почали тягти жереб, Вані дісталася перша черга, мені – друга, а Олегу як сильному ініціатору даної ідеї – остання, і ми його помалу вже почали підколювати, що вудилища потримати в пуках може йому не доведеться судячи по клюванню наших «попередників», точніше відсутності клювань.

     Так неквапливо пройшов увесь день, а в осінню пору темно настає вже о 18.00. Тому ми вирішили подумати та за вечерю, в якій по меню цього разу ми вирішили не влаштовувати для себе свято живота, а обійтися банальним шашликом і гарячою сковорідкою на наступний вечір.
     І вже в суцільній темряві ми взялися за приготування вечері, хтось розпалював вогнище, хтось займався шампурами, та м'ясом, а хтось салатом та соусом. Ваня дістав з сумки соус, сказав що поки теща не бачила він похазяйнував біля полиць з її закрутками та прихопив там пару баночок з різними назвами на етикеточках, які були приклеєні то на кришечку, то на саму банку. В одній з тих баночок мав бути соус Сацебелі. Запашний шашлик лежав в мисці з лавашем на столі, і черга дійшла тієї баночки, а саме соусу – сацебелі. Як потім хтось помітив, що на баночці написано було не Сацебелі, а – Сонце Балі, ми мало не лопнули від сміху, що то за соус такий – Сонце Балі. Можливо Івана теща коли десь взяла той рецепт неправильно переписала назву, а можливо так і має називатися, думаю що після даної статті Іван вияснить це в Тещі :) . Але в нашій команді на соус Сацебелі ми завжди вже будемо казати – Сонце Балі. І доречі, соус нашому в далекому корінні грузину – Олегу, дуже сподобався, і мені здається що наступного разу Івану знову доведеться "потягнути" з тещиних полиць пару баночок того соусу.

     І як по традиції, але не в нашій команді, бо в нас так відбувається рідко, відбулося клювання, 19.00 зпрацювала третя палка, черга виважувати Івана, тому на клювання смикнувся лише він, а я в подумках потирав руки, що скоро і моя черга. Риб йшов до берега, і Ваня почав говорити що там щось не велике, і вже біля помосту зрозумів, що риба легко не здасця, вона почала давити та крутитися в різні боки сектору, довгий час не вдавалося відірвати її з дна, але згодом риб здався і нам вдалося запаркувати його в підсак. Відтарена вага по грубому (ми скручуємо 2 кг на мокрий мішок) показала 19,500 і це при сухому мішку і ходом шкали у 200 грамів. Олег сказав що якби то була його риба, він би її декілька разів переважив і окремо кинув би на електронні ваги, оскільки могла б бути потенційним його Біг Фішем, але виважував Іван в якого Біг Фіш - 28,300; Фотосесія і відпускаємо рибу в воду.

     

     Шашлик з салатом та лавашем під віскарік за «першого збитого», пару капель Водяному за трофейну рибу, і очікування моєї черги. Ваня сказав що може вже йти спати, що свого риба він вже спіймав. Довго чекати на клювання не довелося, у 22,25 знову клювання і знову третє вудилище. Виважую – я, і швидко риба програє бій, на маті короп вагою 5,000; з яким я навіть не хотів фотографуватися, оскільки був засмученим, що стратив свою спробу такою рибою якесь «недоразумение», а не риба.

     Далі в повній тиші пройшла вся ніч. По при постійні пре закидання вудилищ, наші сигналізатори мовчали, лише було чути храп в палатці навпроти, і під боком похропував Іван, все з кожним роком він вдосконалює цей навик, і в ночі його стає чути що року все сильніше, але він поки в «підростковій лізі» в порівнянні з Олегом, той грає точніше дує в ніздрі як професіонал, ми часто жартуємо з ноього над тим як він похропую, м'яко кажучи. Але ми вже настільки всі здружилися що не ображаємося, то наші внутрішньо командні жарти та підколи які нормально з посмішкою сприймаються.
Так пройшла перша доба нашого закриття сезону на озері Уляники, в нашому активі два клювання та дві риби 19,500 та 5,000 - якесь «недоразумение»

     

     День другий. Візит маніяка

     Настав ранок другого дня. Погода без змін осіння та без дощу, хоча серед ночі щось подрипувало, але встигло підсохнути до ранку. Ранкова кава, перезакидання вудилищ та приготування нової порції закорму. І цього разу ми вирішили не розчиняти пелет, а сипанути його цілим. Тому замішавши той самий мікс пелетів, якщо бути правильним висипавши пелет з пачок в одне відро, ми почали годувати далі свої точки, в надії спіймати рибу більш крупнішу, і бажано , щоб Олег побив свій рекорд.

     Ще посеред ночі на 5 та 6 сектор заїхали рибалки, але ми найбільш не хотіли , щоб хтось зайняв 3 сектор, бо розуміли, що даний сектор може закрити нам хід риби та Олег може не побачити свого клювання, але все склалося так що сектор №3 був пустий до самого завершення нашої рибалки. Тому ми велику ставку робили на ближню точку і надалі вона принесла нам рибу, про яку трохи згодом.
Осінній ранок другого дня перебування на Уляниках поступово переходив в обідню пору і десь о 14,20; знову дав про себе знати наш пейджер, зпрацювала та сама третя палка, черга виважувати Олега. Цього разу Олег максимально був сконцентрований на виважуванні, адже чудово розумів що наступної спроби з такою активністю риби може і не бути. Риб як попередні йшов спочатку до берега, а вже біля помосту показував свій характер, чималого дискомфорту добавив рівень води який впав в порівнянні з весною, де ще б 20-30 см і всі помости були б затоплені. Цього разу доводилося стоячи навколішках нагинатися , щоб завести рибу в підсак. Згодом рибу ми все ж таки дістали, і вага показала 15,800; не Біг Фіш Олега, але приємно, а поруч радісна фізіономія Івана, яка говорила про те що вже його черга на носі.

     Після клювань по при постійні вже нагадування Вані що він голодний, ми все ж таки вирішили поснідати об 14-15.00. З залишків вчорашнього шашлика, яєць, кетчупа домашнього (який теж прихватив без відома тещі — Іван) ми зробили шакшуку, якою і поснідали й побобідали заодно. А вудилища все мовчать. Сонце зайшло за горизонт, а вудилище продовжували мовчати. Настала черга вже нашої коронної страви на рибалці– «Гарячої сковорідки від «Рівнян»», страва на стільки проста, але займає досить багато часу, бо готується на відкритому вогні, і в приготуванні досить важливо дотримуватися поетапності прожарювання інгредієнтів, але час витрачений на її приготування того вартий. В результаті повна сковорідка смачної вечері, яка ще лишилася і на сніданок, а сигналізатори продовжували мовчати.

     Наступне клювання ми отримали тільки о 21,00; все та ж третя палка, поки ми рибу паркували в підсак і важили 13,500; відбулося відразу друге клювання на перше вудилище з ближньої точки, черга моя, тому я за вудилищем і цю рибу ми теж благополучно завели в підсак, вага показала 15,000; І лишалося спіймати рибу Олегу , щоб замкнути коло з двома рибами в активі кожного. Олегу «пощастило» дочекатися свого клювання. Чому слово «пощастило» в лапках? Клювання відбулося об 01,00 ночі, на яке ми вибігали всі, але коли риба опинилася на маті, розчарування було у всіх на обличчях, вага показала 3,000; такого анти рекорду на Уляниках в нас ще не було. Риба в воду без фото, а ми у свої теплі спальники.

     Цієї ночі відбувалися в нашому секторі цікаві речі. Коли ми спали в сектор прийшов якийсь чоловік і почав нас кликати, я встав. Він підійшов весь якийсь замурзаний, у відкритих тапках в холодну осінь, ну і звісно зі стійким перегаром який було чути за тих 5 метрів відстані яка розділяла мене з ним. І попросив цигарок, оскільки я не палю, то перевів стрілки на Івана, який палить, а той дрімаючи сказав , щоб той замурзаний чувак взяв пару цигарок з пачки яка лежала на столі під навісом де ми обідали й проводили більшу частину всього часу на водоймі. Чувак з заторможеними рухами щось ковирявся в тій пачці, і взявши декілька цигарок зник в сторону 2 сектора, хоча з зовні він і не був схожий на рибалку ми лишніх запитань, не задавали та не придали цьому уваги, і позасинали знову. Мені щось цієї ночі спалося не дуже, я крутився, вертівся, то просинався «до вітру», то просто просинався, бо як завжди перед рибалкою прихворів і з носа «лізли слимаки». І одного з разів коли я відкрив очі, побачив перед собою в проході нашого шатра якийсь темний силует, спочатку подумав що то якийсь глюк, але згодом зхватився за ліхтарик що лежав поряд на столику і вмикнув його, і помітив що той силует шмигнув за палатку, я щось крикнув йому в слід, а той «силует» обізвався, ним виявився той чувак замурзаний який приходив декількома годинами раніше серед ночі. На питання якого х…я, ти тут шляєшся і що робиш, він зробив вигляд що проходив повз наш табір, по типу прогулювався серед ночі, і попросив знову цигарку, сонний Ваня цього разу вже його послав. Але що було саме цікавим, що я чітко побачив в темряві що він стояв в проході над Іваном в палатці в якій ми спали. І коли вмикнув ліхтарик то помітив в нього в кишені ніж, який стирчав лезом до верху, і коли він помітив мій погляд на його кармані відразу засунув руку в кишеню, тим самим прикривши ножа. Як я Вані розказав це все, відразу сон пропав у всіх, хоча спочатку ні Олег , ні Ваня нічого не могли толком з просоння зрозуміти. Хз. Як все могло закінчитися, як би я не проснувся в ту мить, і як би не вмкнувся б ліхтарик який постійно світив в шатрі. По зовнішнім ознакам то був точно не рибалка, а якийсь зальотний, навіть по при те, що водойма повністю огороджена довкола і в'їзд та виїзд тільки через ворота які замикає охорона на водоймі, він сюди якось вліз і шастав всю ніч міг наробить навіть і біди. Тому де б ви не були, будьте завжди пильними.

     Після таких пригод, сон пропав, далі вже за чашкою кави ми обговорювали дану ситуацію, а згодом встало сонце, стало видно на вулиці, і ми почали помалу збиратися до дому. В період наших зборів ми не отримали жодного клювання.
Підбиваючи підсумки даного виїзду, ми отримали 6 клювань з яких всі реалізували, п'ять риб з яких ми спіймали на третє вудилища, решта мовчали, за винятком одного клювання на першу палку. Хоча минулого разу найбільше працювали у нас 1 та 4 палки. Враховуючи ситуацію на водоймі в цілому та ситуацію в сусідів 5 та 6 сектор, ми хоч трохи половили. Все по чесному, кожен з нас спіймав по дві риби, хтось більшу, хтось меншу. Приємно провели час, відпочили, все вдалося. Рибу 30 та 32+ не спіймали, тому є стимул приїжджати сюди ще, але вирішили для себе що в будь-який інший сектор, окрім – 4.

   

     Ну що, з сумом на обличчі можна сказати що сезон 2020 завершено, хоча і були спроби загітувати Івана на ще одне закриття, але поки невдало. Для нашої команди Carpfishing Team «Рівняни», даний сезон був дуже вдалий: зі всіх запланованих турнірів в цьому році ми на кожному змаганні підіймалися на п'єдестал, а наш улюблений турнір - Orient Monsters Carp Cup 2020», ми виграли другий раз поспіль. Цей сезон по при карантин в Караїні, видався для нас рекордним за кількістю виїздів, відкрили для себе нові водойми: Плітницю та Червоний Прапор, відвідали Кричевичі, останній раз на яких ми були два роки тому, Прилбичі, Уляники - двійчи, і також два рази катнули по 1000 км на Мар’ївку. І це все завдяки нашим незмінним спонсорам які підтримували нашу команду протягом всього сезону – СС Baits та TechnoCarp. Дуже дякую! В цьому сезоні дві компанії - Robin та Carptronik, долучилися до нашої акції «кладєц від команди «Рівняни»», надавши свою продукцію для нашого кладу, який з кожним разом росте у своєму об'ємі, і для багатьох це вже стає своєрідним квестом, в пошуках нашого кладу.

     Наша колекція поповнилася прекрасними кубками ручної роботи, нас почали більше впізнавати, більше дивитися, хоча наш youtube канал і не такий популярний і не має такої шаленої кількості підписників, але на даному етапі в нас трохи інші цілі і ми нікуди не поспішаємо. В нас з’явилося багато нових друзів, перед якими ми завжди гостинні та відкриті.
Тому всім дякую що читаєте, дивитеся та слідкуєте за нами. До зустрічі в наступному сезоні 2021, який сподіваюсь буде не менш цікавим як цей.

     P/S Команда Carpfishing Team «Рівняни» м.Рівне