Волинське Полісся, 11-13.06.2016

Я здійснив поїздку по Волинському Поліссю велосипедом, про яку мріяв кілька років.

Детально про саму підготовку, планування і втілення в життя цього замислу можна почитати на моєму особистому блозі: http://york.rv.ua/2016/06/velopohid-ozeramy-volynskoho-polissya/

А тут я напишу про саму риболовлю та озера, біля яких я був під час подорожі. Збирав я інформацію про озера примітивно: шукав місцевих мешканців і їхні слова записував собі до блокнотика, щоб потім перенести сюди на сайт 🙂

Нашою точкою старту було маленьке село Припять. Ми відразу проїхали повз озеро Біле, але до нього було не пройти і запитати щось теж не було в кого. Тому я назвав його озером номер нуль.

Першою водоймою в нашому поході було озеро Острівне.

Доволі мальовниче місце в лісі з комарами. Якраз коли ми туди приїхали, то там був чоловік з дівчиною,  вони катались на водному мотоциклі. Риби в озері вистачає, та ловлять її здебільшого сітками. Прямо на місці у місцевого пацана Миколки можна було придбати линків та краснопірок.

Далі ми заїхали у велике село Любохини.

Спочатку нам на очі потрапило озеро Домашнє.

Озеро в селі, з прикольними будиночком “Весала Хата” на березі. Пізніше житель сусуднього села Кримне сказав мені, що тут краще у воду не лізти, бо вона заражена. Чи правда чи ні, не знаю.

Прямо при нас місцевий на човнику перевіряв сіточки. Попадається тут плотиця.

Наступним пунктом нашої програми все в тому ж селі було озеро Пісочне.

Величезне, гарне з кришталево-чистою водичкою. Цікавим є те, що тут ловиться золотий карась. Точно є вугор, бо місцеві його витягували. Лящ чомусь великим не росте. А всю велику рибу планомірно кілька років поспіль вибивають підводні мисливці. Тепер великого нічого не ловиться. Важко передати 265 гектар на одному знімочку, але все ж 🙂

Відразу по закінченню попередньої водойми починається село Кримне. Там місцевий житель розказав мені про озеро Домашнє.

От до 1976 року тут була рибалка, оце так! І риби повно, і вся здоровенна. Але кляті совєти захотіли піднімати Волинську цілину і осушили болота, порили канави. З того часу рівень води впав і риба здорова перевелась. Нема вже тих лящів і щук, що були. Але як не дивно, тут є карпи по 30 кілограм. І в минулому році якісь спеціалісти їх ловили(як мінімум одного таки зловили). Також в озері розвелося карася.

Потім ми потрапили в село Лютка, на озеро Лука.

Була ця водойма в оренді, господарі запустили коропа. Тепер за ним полюють карпятники. Прямо перед моїм приходом у рибалок зійшов короп десь на 10 кілограм, в самому березі. Мені сподобалось це місце, доволі далеко від села, з сосновою посадочкою, гарненько. Але доволі багато відпочиваючих. Особливістю водойми також є те, що канальний сомик не дасть вам нормально половити ляща, буде всі хробаки першим жерти.

Через ліс ми виїхали на озеро Глухівське.

З 2015 року тут створене рибальське об’єднання, проведено зариблення. І тепер за озером Глухівське слідкують місцеві жителі, щоб ніхто не ставив сіток і не робив інших дурниць.
У водоймі є природні аборигенні риби, як то щука та карась. Останнього потрібно ловити з човна в очереті, будуть попадатись особини на долоню. А от раніше в сітку залазили гіганти по 2 кілограми. З цікавих фактів: у війну тут затопили золоті куполи з церкви, щоб німцям не дістались. І ось недавно водолази хотіли їх дослідити, та натикнулись на таку неймовірно велику рибу з мохом, що геть перелякались і терміново покинули воду.

За тим ми їхали через луг до села Замшани, але на місцеве озеро Любань так і не потрапили, бо збирався дощ.

Пункт нашої першої ночівлі було озеро Дошне.

Народна місце назва цього озера: Глиняний Глечик. Через те, що воно надзвичайно глибоке, глибшим є лише Світязь.

Кращі місця для ловлі риби знаходяться на кладках в очереті в північній стороні озера. Майже весь інших берег порослий комишем, що затрудняє доступ до води.
Загалом це озеро не рибне. Риба дуже погано росте, бо водойма зовсім не прогрівається через свою неймовірну глибину.
Дивно, але тут є гарний дуже круглий карась, який на вудку ніколи не ловиться, лише зрідка залазить в сітку. Також тут присутній линок у вкрай малих кількостях.
Поряд з озером знаходиться чи то село чи то хутір на 15 хат.

Я знайшов тут дуже гарну бровку, перепад метрів на 10 вниз. Але там кущиками росли якісь глибоководні водорості. Може через це у мене було так мало покльовок.

На ранок я трішки посидів над фідером, плюнув і пішов ловити на ті кладки, де ловлять всі місцеві рибалки. Стабільно ловилась краснопірка розміром з палець.

Це мені було не дуже цікаво і я повернувся до фідера. Зумів спіймати маленького окунчика лише. До речі місцеві теж казали, що риба в озері дуже і дуже мала.

Потім ми трохи відхилились від нашого маршруту, щоб відвідати озеро Вінець.

Вельми гарна місцина на просторих луках після соснового лісу. Шкода лише, що жодного місцевого мешканця мені не вдалось перехопити, щоб розпитати за місцеву риболовлю.

Ми доволі довго їхали до наступної нашої точки — озеро Синове.

Спочатку ми заїхали в однойменне село, але там підходів до води майже і не було, тому переїхали в село Соколище.

Озеро це називають ще Синовським.
З вудками тут мало хто грається, бо на них впіймати рибу дуже важко. Якщо й клюне щось, то лише мале. Наприклад можна ловити линочків в зарослях очерету зі сторони села Шкроби, але нічого більше за 100 грам не попадається.
Карась під два кіло лізе в сітку, як і крупний лин.
На озері є щука та в’юни.
Також тут базується кілька сімей лебедів, багато гусей.

Ця водойма дуже мілка під берегом, а глибокі місця сягають дев’яти метрів.
Зі сторони села Соколище є доволі гарний пляж, де люблять відпочивати місцеві жителі з навколишніх трьох сіл.
А от зі всіх інших сторін до водойми майже не підійти з берега. Бо там мілко і все поросло непролазними зарослями комишу.

Після цього ми півдня пробирались через ліс до водойми озеро Пісочне.

Гарне озеро з чистою водою.
На одній стороні розташовані бази відпочинку, проходу туди немає. З іншої сторони “дикий” відпочинок.

Біля берегів доволі мілко, потрібно заходити у воду метрів на 30, щоб було по пояс.

На вихідних тут доволі багато відпочиваючих, їдуть в основному з Ковеля.
Взимку один рибалки, який поділився цією інформацією зі мною, переміряв з лунок тут всю акваторію і визначив, що максимальна глибина становить 4 метри.

Риба номер один тут, за якою варто їхати це звичайно лящ. Його тут просто купа. Максимальні зафіксовані особини, що попадались рибалкам, мали вагу два з половиною кілограми.

Також тут без проблем наловити дрібного окуня на мікроджиг. Є плотва.
А от карася дуже і дуже мало, попадається він лише в нерестовий період.

Я дуже хотів залишитись тут на ночівлю, але іншим велосипедистам мої лящі було до лампочки 🙂 І ми поїхали далі.

За селом Облапи ми залишились на ночівлю біля озера Велике.

Саме озеро знаходиться в оренді, риболовля заборонена.
Пускають рибалити лише “своїх”.
З однієї сторони озера, ближче до села Облапи, знаходиться сосновий ліс. Там же побудована й база охорони — доволі великий комплекс, схожий на готель.
З іншої сторони за метрів 50 від берегу ростуть берези, тут дуже гарні місця для відпочинку.
По периметру озера побудовано кілька пірсів-вимосток, для ловлі риби. На деякі можна дістатись лише човном.
Головний мінус цього місце – це комарі. Ми бились з ними як могли)

Я домовився з охоронцем ловити на одну вудку під час нашої стоянки. Ввечері поки не сіло сонце безперестанку і на все клювала лише плотва. А от в темноті у мене спочатку клюнув один коропець, а потім ще щось пристойне, але порвався повідок при підсічці.

На ранок я був вже доволі змучений після двох днів тяжкої їзди та в більшій мірі вечірніми поседеньками, тому ловити почав лише о сьомій ранку. Але навіть й так у мене були гарні покльовки підлящиків.

Підлящ

Але як сонце вже трішки піднялось, то знову почала брати лише плотва. Ми вже снідали і збирали наш табір і просто сидіти над вудкою у мене не було можливості, тому ловля плотви відпадала. А нічого крім опаришів та хробаків у мене з наживок не було, а треба було щось таке, що не поміщалось би тій дурній плотві до рота. І я начепив квадратик сала.

Як не дивно, але я мав дві покльовки на цю снасть: перша якась незрозуміла без продовження, а от друга дуже потужна і класна. На превеликий жаль риба не засіклась, і ми вже їхали далі.

Через півдня їзди по непрохідному піску поліських лісів ми добрались до туристичної пам’ятки озеро Нечимне.

І хоча на вікіпедії пишуть, що тут є карп, щука й карась, мені щось слабо віриться що в такому замуленому місці взагалі може виживати риба.

Потім ми ще бачили озера в селі Білин, але не мали часу на збір інформації про них. До речі, ось так виглядав автор цього допису на своєму залізному коні:

Ось така у мене видалась поїздочка 🙂