Смуга невдач, поразок і непорозумінь. Або в очікуванні «білої смуги»…

Постійно рибалити на одному і тому ж озері для нас не в прикол, тому завжди нам цікаво побувати на нових водоймах, або ж на тих де був вже давно, ще й до того напарник любитель всього нового і не розвідуваного. Таким для нього було озеро Прилбичі на якому він не був ні разу, хоча для мене то відома «вода» і завжди було цікаво там порибалити. Прилбичі манили своїми масштабами водного плеса, своєю складністю ну і звісно рибою яка там мешкає. Ще минулого року в нашому графіку було в планах побувати на Прилбичах, але якось все відкладалося, так і не вдалося відвідати, тому попри все на цей сезон відвідання Прилбичі було одною з основних галочок в нашому карповому сезоні. Орієнтовно визначилися з датами риболовлі й почали помалу готуватися до даної пригоди, чому готуватися – тому що вирішили рибалити в завоз і для цього потрібно було артропи яки в нас не було (попередньо артропи мені заміняли 5 літрові баклажки, до яких прив'язана була мотузка з грузом, але від них було більше головняка, риба то заплутувала ті буї, то інколи охорона їх витягувала). Тому прийняли рішення знайти заводські артропи, або ж купити їх. Іншою проблемою був пошук ехолота для більш детального пошуку перспективного місця лову. Ехолот знайшли в «просто хорошої людини» - Олега, який нам також дав кораблика для завоза. Щоб сильно не розсипатися кормом вирішили ловити за допомогою ПВА мішків, які придбали в двох розмірах (середні й мега великі). Човен, ехолот, артропи є тепер треба рішити питання з дозволом ловити в завоз, оскільки право ловлі за допомогою човна мають тільки члени Львівського Карпового Клубу – якими ми не являлися (хоча в минулому я і був мембером даного клубу, проте вийшов з нього через не можливість постійно їздити рибалити на Прилбичі, а раз в рік можна це робити без членства, тому і вийшов з ЛКК за власним бажанням). Дане питання з дозволу рибалити човном я вирішив через Тараса Романовича Сендегу – власника озера. Людина – хороша, цікава і вміюча слухати та вислухати й допомогти кожному хто до нього звернеться в компетентних йому питаннях. Списавшись з Тарасом у ФБ і чітко розписавши наші плани на риболовлю він відразу дав нам добро, тому по приїзду потрібно було повідомити охорону.

Настав день виїзду 29 червня, всі речі завантажені в машину Івана, стейки замариновані ми сповнені позитиву рушаємо в сторону Львова. Дорога до Прилбичі в ідеальному стані, тому їдеться легко та швидко (згідно з правилами дорожнього руху). На шляху до Львова заїжджаємо в улюблене нашими Рівненськими короп’ятниками місце на сніданок в Янгелівці, по дві порції домашніх пельменів (хоча меню досить велике і все смачне, але захотілося саме пельменів) і в дорогу… На шляху зустрічалися великі дощові хмари та синоптик прогнозував дощову погоду протягом всієї рибалки, але ми не з лякливих, і навпаки любим дощ, грозу і вітер, оскільки віримо що в таку погоду клює краще ніж при відсутності таких погодних умов.

Хоча і їхалося без пригод і затрималися на годину в Янгелівці, якось дорога по часу затягнулася. Приїжджаємо на охорону, пояснюємо що ми попередньо домовилися з власником на рахунок човна і будем рибалити в одному секторі на 4 прути. Тут починаються цирки: ті два охоронці починають складати вартість риболовлі надзвонюючи якомусь начальнику охорони, хоча попередньо я поцікавився і перечитав правила ловлі на 2018 рік на озері Прилбичі. І озвучують нам вартість за добу 500 грн при вартості білета на 2018 рік 250 грн, аргументуючи тим що нас рибалить двоє. Я трошки присів, від того що нас мають за ЛОХІВ… З якого дива коли я заїжджаю на один сектор чи в двох, чи з циганським табором і ведмедями на велосипедах, я повинен платити 500 грн за добу коли ми ловимо на 4 прути???  Починаємо розбиратися і наголошуємо що ми домовилися з власником і будем рибалити в завоз човном. Вони (охоронці) ще декілька разів дзвонили тому начальнику охорони взнавали ціну і за човен перепитували в нас чи ми ознайомлені з правилами рибальства на Прилбичах (хоча можна було б їх самих проекзаменувати, результат був би думаю плачевним) і т.д. Але в кінцевому результаті 250 грн за добу і дозволено возити човном, заїжджаємо на сектор, вірніше на поле і починаємо шукати свій сектор. Стовпчики що розмежовують сектори вроді як би стоять, а нумерації нема, йдемо до крайніх рибалок щоб перепитати який в них номер і щоб відрахувати свій сектор, заодно запитати за кльов, по словах останнього в них не фонтан, але по трохи клює. Відрахувавши свій сектор який нічим не помічений стаємо в по пояс траві й починаємо розкладатися та розставляти табір. На горизонті з’являються грозові хмари й починає парити, вирішуємо пришвидшитися щоб по можливості намацати сектор, поставити артропи і завести оснастки.
Протоптавши траву в секторі Ваня займається табором та човном, я палками, ПВА мішками та прикормкою. Вирішуємо возити на дві точки. Перша точка пелет великого розміру 14 та 20 мм – кріль, та на старт декілька кг. пелета 4 сезони, які були залиті CSL CC Baits, та цілі бойли CC Baits Virus які заливалися бустером тогож виробника та смаку CC Baits Virus (що цікаво після перемішування бойли покривалися такою цікавою павутинкою яка намальована на пачці даних бойлів). Друга точка: пелет великого розміру 14 та 20 мм – кріль, конопля варена на озері, та бойли цілі CC Baits Exorcist, заливалося все теж CSL CC Baits. Даними смаками користувалися та тримали в руках в перше, хоча з продукцією даного виробника вже були знайомі й досить вдало рибалили. Тому було цікаво як покажуть себе ці новинки. Відкривши пачку CC Baits Exorcist відразу запах прийшов по душі, щось пряне, але на спеції не схоже, запах більш привабливий. CC Baits Virus був дійсно якоюсь зеленою атомною гримучою сумішшю, але рибі я думаю було б теж цікаво щось нове, як моєму напарнику любителю всього нового. Кормити вирішуємо концентровано, не розмазуючи сильно навколо артропи, а насадки доповнювати ПВА мішками і після кожної покльовки підсипати на точку черпачок корма. В ПВА мішках ми використовували ті ж самі дойли цілі та різані та пелет з стік міксом від CC Baits що мав ущільнити крупну фракцію в мішку.

Поки корм настоювався, а Іван облаштовував до кінця наш побут, я ж пливу на човні з артропами там ехолотом що нам позичили в пошуках перспективних точок. І тут цирки починають продовжуватися, як тільки човен з’явився на воді починає надзвонювати охорона: «Хто вам дозволив користуватися човном???», починаємо все з початку і вже в п’ятий чи десятий раз повторюючи що ми домовилися з власником озера - Тарасом Р.С. за човен і він в курсі і дав добро, хоча і він рибалив на озері теж, але не хотілося відволікати людину від відпочинку і смикали через такі дрібниці, які вже помалу почали псувати настрій. І тут в нагрузку той довбаний ехолот починає глючити і пищати, тільки з певними маніпуляціями вдавалося побачити глибину не говорячи про структуру дна, тому орієнтуючись до нашого табору я намагався знайти просто найглибшу точку в нашому свімі, оскільки крім глибини той ехолот мені нічого не міг показати і то з проблемами. Знайшовши точку яка мені вважалася цікавою з глибиною 3.3 м. я ставлю першу артропу довжини не вистачає, і приходиться знімати секцію з другої. В результаті на другій артропі менш як 2 метра, а таку глибину той горе ехолот показував на дистанції до 100 м. і сенсу ставити того коротиша на такій відстані не бачив. В результаті чого в нас замість двох, була одна точка на відстані 210 метрів. Настав час корму. Оскільки замішано було на дві точки, ми вирішуємо рознести їх відносно артропи в обидві сторони на відстань орієнтовно 20-30 метрів і оснастки класти відносно тих кормових п’ятен (хоча щільно класти 4 оснастки не добре, але виходили з того що було). Одну оснастку клали в кормовому п’ятні, а іншу то в стороні, то ближче, то далі…

Поки ми возилися з часу прибуття в сектор, пройшло вже трохи часу і хотілося перекусити, рибі насипано оснастки завезені, час і про свій шлунок подумати. Тегкий перекус у вигляді бутербродів. В процесі перекусу Іван вирішив дістати кораблика якого нам люб'язно надав «хороша людина - Олег». Що він з ним не робив і як не намагався він його так і не вимкнув і я йому сказав щоб заховав цю ПОДПІХНЮ, поки я його не втопив під берегом. Що саме цікаве що перед виїздом він працював, і коли він його повернув назад Олег його щось там покрутив і поклацав і він теж почав працювати, і я в котре переконався що ніколи не можна позичати чи брати чужі речі – потрібно мати все своє….
І через деякий час після завозу відбувається клювання, але не засікання чи схід, короче риби нема. А це погана прикмета в як ми віримо, що потім надалі відображається на риболовлі в цілому, хоча ми не акцентували на цьому увагу (а зауважили це вже по дорозі до дому) і відразу пере завезли оснастку. До вечора в нас було декілька клювань і на маті опинилося вже декілька рибів. І що цікаво що клювало в той час коли Іван пере завозив оснастки й був в човні, тому виважував я. Хоча возили ми по черзі, і йому трохи було образливо, що риб клював саме в той час коли він був в човні. Весь негативний настрій який з'явився з тими вияснюванням на охороні почав нівелюватися кльовом, який вроді як почав розганятися по наростаючій. В ролі насадки ми використовували варені бойли в діпі CC Baits Glugged
(Strawberry, Spices, Squid Octopus, Squid - Strawberry), найкраще себе показали комбінації Strawberry- Squid Octopus; Squid Octopus- Squid – Strawberry; Squid Octopus – поп ап ананас.

Наближався час ночі й ми пере завезли всі оснастки й докормили точки. Приймаємо рішення не чіпати оснастки до клювання, і тільки пере завезти хіба що в ранці. А тим часом займаємося приготуванням смачних стейків, оскільки в меню цього виїзду планувалося м’ясо і тільки м’ясо!!! Вечеря пройшла спокійно, і ми ввійшли в ніч, налаштувавши свій побут та речі на нічний дощ який мав по прогнозу йти до самого ранку, тому потрібно було бути готовим до клювань в зливу, оскільки всю рибу потрібно було брати в воді через пологий рельєф дна і досить велику прибережну мілководну смугу в секторі.

В ночі відбулося одне з клювань, черга виважувати була Івана, я ж мав бути на забродах та підсаці, але вирішив закосити і Іван запаркував нічного «пасажира» в підсак сам. Але в темряві все ж таки мені один раз завезти снасті все ж таки довелося, таке враження що випливаєш в океан нічого навколо не видно легке пошатування човна на хвилях і десь далеко світиться артропа, а коли замість неї плаває баклажка орієнтуватися дуже важко в темряві, (добре що не було сильного вітру, я б тоді навряд чи на такому човні виплив би в ніч). Далі клювань в ночі не було.

Близько 5.00 ранку ми вже були на ногах, сон не бере потрібно щось робити щоб відновити клювання. Проте погода теж внесла свої корективи, дощ що розпочався в середині ночі вже після нічних мандрів на веслах не припинявся до самого ранку. На сектор по сусідству почали заїжджати рибаки. Під'їхали якісь хлопці й сказали що їх на охороні посадили в наш сектор. І цирк з минулого дня почав відновлюватися, тих хлопців охорона пересаджувала пів дня і вони тягали свої речі в ручну то з одного сектора в інший, то в ще якийсь. Через трохи приїхав Андрій Кравцов – адміністратор водойми і пронумерував стовпчики. Трохи перекинулися з ним словами, адже знайомі з нив вже давно і він вирушив далі в своїх справах. Ми ж перезавезлися в очікуванні клювань. Але на цьому цирки не закінчились. Приїхали ліворуч від нас якісь рибачки чи то «клубнікі», яких попри тісне коло коропятників я бачу в перше і починають діставати кораблика возити оснастки. Щоб уникнути різних траблів я відразу підійшов до них і сказав що ми поставили артропу трохи лівіше до них і кормим її вже другий день. І попросив їх возить ліворуч від неї щоб не плутати наші снасті і не заважати рибалити один одному. У відповідь молодий хлопчина що стояв за пультом кораблика завантаженого кукурудзою який плив в поперек всіх наши 4 прутів відповів: - «В нас є старший! Мені казали везти туди» спробували домовитися і поговорити з тим «старшим», який теж не зрозумів нормального прохання і мови, і якому було до спини на все. Але ми вирішили не псувати собі настрій і просто не звертали уваги.

 

В цей день риба клювала менш активно. Свою лепту внесли тренування з змагань по спінінгу з човна які мали пройти на наступний день. Ті човни ширялися по всьому озері, як тільки вони випливли на водне плесо клювати перестало у всіх ближніх від нас секторах. До того ж вони бачили артропу, але їм теж було байдуже коли вони ставали над нею і двій чи витягували наші оснастки одну нахабно обрізали щоб не рвати свої шнури (в тому є і наша вина, бо нас попередили що будуть офіційні змагання та тренування по спінінгу, і ми знали що щось подібне буде, і вони в пріоритеті….) Потім ті горе рибачки витягнули теж наші оснастки. І тут настрій та бажання ловити в мене пропало взагалі, я просто втомився на тій УФІМЦІ - човні (яку швиряло по тому вітряним хвилям в різні боки, і чим далі від берега, тим важче було нею керувати) пере завозити нові нав’язані оснастки після обривів тими рагулями, бажання пропало на відріз, навіть моя любов до Прилбичі просто зникла на очах. В мене такого відчуття та бажання поїхати до дому не було ніколи. Найбільше за все я хотів зібратися і поїхати до дому і був готовий звалити на 99%. В цей час жарилися стейки й Іван побачив мій пониклий і над засмучений стан сказав, що раз така ситуація, то: «Жрем стейки й починаємо збиратися!». Поїли ми ті стейки й просто задумавшись я вирішив вчинити не тому, що егоїст який приїхав сам (хоча як би я був сам, під вечір я би був вже в дома в теплому ліжечку). Тому свої капризи відставляю на другий план, і думаю раз я приїхав з Іваном лишаємося до кінця. Іван вже пер завозив снасті сам, і виважував всю рибу якої не так було багато теж сам, я лише допомагав і з оснастками та підсаком. Після того як зникли лодки трохи риба активізувалася. Так в геморі пройшов другий наш день і ми ввійшли в наступну ніч, яка пройшла як ми кажемо під диктування «спящих бойлів» - жодного клювання.

В ранці кава з бутербродами, і ми помалу почали збиратися, проте палки виматуєм по традиції в останнє - в очікувані останнього акорду у вигляді клювання. Проте нічого подібного не відбулося. На горизонті з’явилися знову грозові хмари й ми пришвидшили свої збори. Близько 10-11 години ми з'їхали з сектора.
За всю рибалку ми мали 15 клювань, переважна більшість риби була до 5 кг. , найбільший наш трофей даної сесії був короп 8 кг спійманий мною в той час коли Іван пере завозив оснастки. Вся риба була спіймана на комбінації з CC Baits Glugged інших бойлів ми просто не брали (оскільки не любим гребтися в сумці серед декількох десятків банок) і берем на наші виїзди обмежену кількість насадок прив'язану до прикорм очної програми. Причиною відсутності крупної думаю була відсутність твердого бойла в нашій прикормочній програмі, і на пиліки та пелет підходила мілкіша риба швидше не даваючи підійти крупнішій, навіть маневри з розташуванням оснастки відносно кормового п’ятна не давали результату. В цілому виїзд був непоганий за винятку «цирку і циркачів» які намагалися нам зіпсувати наш виїзд і настрій, частково їм це вдалося, зламавши мене, а Іван лишився непорушним і більш терпеливим. Приїхавши до дому весь накал та осад зійшов на нівець і на Прилбичі захотілося повернутися знову …

Як висновок:
- Не може весь сезон складатися з тільки з успіхів, мусить бути якась рівновага, де є хороші вдалі та мега круті рибалки (виїзди, чи виступи) там і поряд будуть невдачі, адже тільки завдяки ним можна вдосконалюватися та робити правильні висновки, щоб в подальшому усувати них.

- Потрібно мати все своє і користуватися своїми речами, а не по приїзду виявляється що позичені артропи яких було дві, а довжини на дві не вистачає. Ехолот який дали в користування і запевняли що він робочий – повна подпіхня, щоб побачити глибину не кажучи за структуру дна, потрібно зупинитися на човні й постояти 30 секунд і вимкнути, а потім ввімкнути ехолот, він покаже глибину, а потім знову вирубиться і т.д. Коли маєш все своє, то ти завжди впевнений в своїх речах, в їх справності та наявності і можеш завжди розраховувати на них. Звісно якщо ти не лошара і не забудеш щось з них в дома.

- Багато людей які придбали коропові снасті вважають що вони вже коропятники, і якщо він випустив рибу то він вже 100% коропятник. Як на мене цього не достатньо. В першу чергу звісно що це риба і бережне ставлення до неї, але людяність та взаємоповага один до одного як до рибалки займає теж не аби яке місце. А не «бидлянство» - коли людині яка приїхала на другий день, пояснюєш що ти приїхав на добу раніше і закормив точку кормом (поставив артропу як орієнтир), а на наступний день приїжджає якийсь «клубнік» і везе кукурудзу корабликом в поперек твоїх жилок і ти йому пояснюєш що ліворуч від нього поле - вези туди де хочеш, щоб половили обоє і ніхто нікому не заважав, він дивиться на тебе як баран на нові ворота і каже: - «Я не головний. Мені сказали, я везу». То з'являється бажання таким рагулям коропятникам поламати снасті щоб більше ніде не ловили.

- З кожним роком риб на тому чи іншому озері стає все більш розумнішим, і 100% комбінації чи тактика яка приносила хороший результат починає втрачати свою силу, тоді приходиться експериментувати вчитися в інших. Рибалка це постійна школа, кожен виїзд навіть на ту ж саму водойму і в теж саме місце завжди буде різним, на що впливає ціла купа факторів…

- Чим більше звикаєш та прив'язуєшся до людини, тим більше починаєш відкриватися їй, оголюючи свою натуру, свої слабкі сторони, з'являються жарти та сарказми які раніше не міг би дозволити собі, але вони можуть образливо вплинути на один одного. Але на то ми й команда щоб шукати компроміс, поступатися один одному, дослухатися один до одного, щоб тільки зміцнити наші стосунки і покращити наші наступні виїзди і відвідати все більше нових та цікавих водойм…