Озеро Ульяники Київська область

Надивившись і прочитавши цілу купу звітів про дзеркальних коропів, осетрів та веслоносів які мешкають всі в одному прекрасному озері в душі давно закралася мрія відвідати водойму – Ульяники. І якось одним зимнім ранком до мене пролунав дзвінок від товариша Северина, який запропонував мені прийняти участь в змаганнях на даному озері «Кубок Київської області», що мав пройти з 26 по 29 травня в складі команди «Orthodox». Від пропозиції якої було важко відмовитися, коли реально здійснювалася мацюпусінька мрія. Хоча часу було ще вдосталь, але відразу ж і до самого дня старту почали обговорювати в телефонному режимі нюанси нашої підготовки до даних змагань. Северин був на озері Ульяники вже один раз і якась інформація в нього вже була хоча і мізерна. Де що прийшлося під черпнути від прочитаних звітів коропятників які хвалилися своїми трофеями та уловами наганяючи ще більше бажання потрапити туди. Хоча і більшість дописів звужувалася до шести перспективних секторів в яких в основному і рибалять люди і пишуть щось, більшість ж секторів в тому чи іншому розумінні залишалися загадковими – інформації нуль. Далі були ще змагання на озері Кричевичі і виїзд на чергування в Прилбичі де нам вдалося трохи краще притертися один до одного, адже в одній команді ми приймали участь в змаганнях в перше. І також трішки зробили заготовок за декілька днів до змагань у вигляді стіків для двох точок окремо, повідків, та оснасток про запас, щоб потім вже на водоймі не відволікатися від процесу ловлі…



25 травня день виїзду, завантаживши авто ще за день до цього Северину потрібно було заїхати в Рівне за мною, а потім нам потрібно було подолати 420км. в одному напрямку. Дорога пролетіла швидко, але не без ексцесів, багато вже де писалося, що на рибалку з великими відстанями важко доїхати без пригод. Наші ж пригоди нас чекали при під’їзді до Києва – почало щось гуркотіти, оглянувши машину звернули увагу що відкрутилися болти на задньому колесі, хоча попередньо перед виїздом Северин добре оглянув авто в себе в майстерні. Затягнувши болти продовжили рух далі. За Обуховом я чую вже сильніший гуркіт зупинившись виявляємо що вже трьох болтів немає: «Приїхали!» - подумав я. Вирішуємо зняти по болту з передніх коліс і закрутити на заднє і по маленьку не женучись їхати до водойми, але попередньо зателефонували до Андрія з команди «Сазан» Фастів-Ірпінь, щоб він по дорозі на водойму купив нам декілька болтів в магазині. Хоча і попередньо заїхали на два СТО в надії знайти там щось, як виявилося окрім коліс в них нічого немає. Доїхавши з горем по полам до водойми, шлях нам загородила в’їзна брама з стендами на яких було розміщено карту водойми с розташуванням секторів та малих архітектурних форм, і інформація про флору і фауну яка зосереджена на даній ділянці, правила відвідання водойми, коротше кажучи дуже гарна і достойна «обгортка цукерочки», що відразу складала позитивні і високі похвали враження презентації водойми. Потрапивши на територію водойми котра огороджена навколо озера парканом (за для не потрапляння на територію «голодуючих рибачків») перед нами відкрилося величезне плесо, котре дуже важко охопити оком в цілому, через його не правильну форму, безліч бесідок для відпочинку, гарні таблички які нумерували сектори в яких були різноманітні за величиною помости для риболовлі, від маленьких для фідеристів, до величезних на яких можна було розмістити навіть палатку. Відразу було видно, що люди які заснували таку оазу повинні бути не просто риболовами, і людьми в яких бізнес і прибуток стоїть на першому місті, відразу видно що краплинка душі прикладена до всього при тому всьому що прути ми ще не закидали і рибки не бачили. Навпроти більшості секторів стоять аортропи які задають орієнтири і межі сектору, за для запобігання спірних питань в напрямку закидання і місць ловлі, в ночі вони ще й світяться.







Пролетів час від приїзду до жеребкування, всі команди в напружені та очікувані черги тягнути сектор в якому їм прийдеться боротися не тільки за призи від спонсорів, кубки, медалі та грошову винагороду, а й за звання в кандидати майстра спорту, що присвоюється команді переможцю і перший розряд за другу сходинку на п’єдесталі. Більшість команд команд хотіли витягнути крайні сектори, оскільки через нерівну форму озера в якому є три заливчика так звані «апендикси» які завчасно вважають призовими, скільки в них рибка живе і харчується та нереститься і якщо розумно скористатися даною перевагою сектора можна дуже добре відловитися і достойно виступити і звісно більшість вважають що це призові сектори. Нашу долю ж визначав Северин точніше перед тим монетка визначила хто буде «козлом відпущення» і на кого поваляться всі шишки в разі поганого сектора, але на даному озері потрібно боротися у всіх секторах без виключення, якщо не вдається наловити більше за крайні сектори, то за Big Fish поборотися шанси є у всіх, а згадуючи що в озері плавають осетри і весло носи, то кожен хоче залишити чудові фото на пам'ять з цими екзотичними для більшості водойм неньки України. Отож як закон підлості всі перспективні сектори дісталися командам які тягнули першими, ми ж тягнули в серединці 23 сектор – велика вода, більшість команд кажуть що буде не легко потрібно кидати за «хмари», але і риба в основному крупна в залежності від крайніх, де ніхто не «калібрує» рибу, а «валять» все підряд і як змога більше. Ще приїхавши на водойму якось око об’єктива вперше впало якраз на сектор який ми і витягнули, напевно – доля, да і під час жеребкування я все надіявся що через пригоди які нас спіткали протягом дороги в Ульяники доля повинна нам дати якийсь БОНУС… Надія не згасає і ми їдемо на місце нашої дислокації, і бачимо що дане місце є найбільш комфортнішим для розташування табору і рибалки, бо в більшості секторах можна повиламувати ноги під час дощу, поки спустишся по сходам до пірса. Оглянувши сектор розуміємо що потрібно буде ловити далеко, але бонусом є те що з правої сторони нема ніяких команд і розташовано невеличкий заливчик відгороджений островком з корчів один з виходів якого розташований біля нашого сектора, інший правіше. Спостерігаючи за озером виднілися постійні виходи риби. Розташовуємо табір в перервах пиво-брейк, погода сприяє хорошому відпочинку та бойовому настрою. Готуємо снасті та оснастки, доготовлюємо прикормку, а час летить швидко, не помітно і починає сонечко сідати. Готуємо вечерю з невеличким оперитивом в розумних межах, бо взавтра о 6.00 – старт, повечерявши вже було близько першої ночі і мостимося в спальники в надії добре виспатися, що мені вдалося дуже погано. Постійні сплески і «любовні ігри» рибуль в тому ж маленькому заливчику праворуч від нас просто не давали заснути. Я постійно виходив з палатки, бо ніколи такого не чув і не бачив, тим більше не міг повірити що риба може таке витворяти, складалося враження що налетіло купа гусей і качок і човпуця у воді, але ні – вода в тому заливі просто бурлила як в джакузі. Ну і заснути так і не вдалося, за то зробив декілька хороших ранкових знімків.







Настав ранок по каві, маркер та щоденник карполова в руки і до праці вивчати дно нашого свіму. Прути дозволяється закинути о 8.00 чи 9.00 (точно вже не пам’ятаю), вирішуємо поки будемо маркувати ліву частину сектора закинути два прута з права, на «дурну рибу», до того ж був якийсь там приз за першу впійману рибу. Приділивши маркуванню близько чотирьох годин, великої зміни рельєфу дна ми не знайшли, принаймні та тій відстані що ми маркували, можливо щось і було далі, але туди ми не докинули б, і не змогли б на тій відстані комфортно ловити. Також після другого закидання обриваємо маркер лишаючи 300 грн. плавати у воді і орієнтир на майбутнє. Після маркування визначаємося з двома точками. Перша дальня точка в напрямку бесідки та плит, з розрахунку на крупну рибу і для відрізання сусідів з ліва, друга права ближня на яку ставили і розраховували найбільше оскільки з права відкрита вода і заливчик з якого риба як ми думали повинна виходити з ночівлі і зупинятися на ближньому кормовому п`ятні. З прочитаних звітів з даного озера було підчерпнуто що багато хто ловить на ближніх точках і досить успішно.
Кормова програма складалася з дроблених бойлів Orthodox та пелета різного дрібного діаметру, де в подальшому по ходу підходу риби планувалося збільшувати фракцію пелета чорний та червоний халібут, рибних пилящих бойлів і все це заливалося бустером від Orthodox. Ближня ж точка складалася з сипучки типу «Катюша» та мелених зернових, з додаванням спеціального бустера для даної прикормки, і все це було закатано в шари, а також пилящих бойлів та пелета чотири сезони. І пва стіків для кожної точки окремо. Планувалося на стартувати з п’яти спомбів на кожну точку і постійним докормлюванням точки по два спомби кожні дві години, та при кожній покльовці два спомби на точку.





Вудилища закліпсовані щоб можна було ловити як з п`ятна так і за ним. Відгук першої риби чекали з ближньої точки, але першою про себе знати дала дальня точка близько 8.35 і короп вагою 7.885 в нашому заліку, початок є, по пядесят за першого збитого і далі працювати. Протягом дня тиша під вечір трохи починаємо підловлювати, але ближня точка мовчить, крайні сектори ідуть у відрив. На вечір робимо більш сильніший закорм з вкрапленням часин крупнішого пелета, в надії затримати в ночі рибу на своїх точках. Ближня точка дала про себе знати тільки в 00.00 і відчуваю важку рибу на тому кінці жилки, але іде не пручаючись спокійно, заводимо рибу в підсак і я бачу що мені її важко підняти, поклавши на мат Северин каже що це його новий рекорд вага показала 14.520. Ніч пройшла в постійних пере закиданнях з пва стіками та кормлінні точок з кобри. Під ранок беремо ще дві важкі риби з дальньої точки, значить риба крутиться на дальньому кормовому п`ятні і крупна, чекаємо часу ранкового кормління щоб тримати рибу в зоні лову. На кінець першої доби по протоколу ми сьомі і з середньою вагою 9,4 кг. Непогано потрібно нарощувати темп і працювати далі.











Протягом другої доби стояла неможлива спека коли більшість секторів стояли мовчки, крайні звісно ж ловили, ми теж потроху підловлювали і вся рибка була за 12кг. Але вся риба з дальньої точки і складалося відчуття що ближня точка – нічна, але завдяки відкритій воді без пресингу з права і заливу ми думали що підхід чи прохід риби повинен бути якийсь, і права части повинна була працювати. Поступово почалася портитися погода піднявся сильний вітер з ліва нашого сектора в напрямку на з п’ятого на другий сектор. Закралася думка що вітер вижене рибу з заливів і всі трохи відловляться. Почався дощ, грім гримів так що було просто страшно вийти з палатки, блискало так що Северин навіть бачив як загорялися сигналізатори від блискавки яка проходила над водою. Сидячі в палатці в думках крутилася фраза: «Аби не клюнуло!», не хочеться отримати розряд і «дати дуба» тримаючи прут в руках (хоча це і найулюбленіше хобі) під час такого нашестя гріму і блискавок. І як закон підлості риб починає клювати в таких як я називаю не стандартних ситуаціях, коли найменше очікуєш. Поступово по троху почало клювати з ближньої точки, але не так як хотілося дві риби за ніч. Одна з покльовок, я підсікаю і відчуваю достойний супротив на ому кінці підвівши рибу за десять метрів до пірсу риб тягне на дно і залягає неначе сом, якого досить важко підняти і путає неначе павук всі жилки що ближче були до нього, хоча і ловили з двох род подів з механізмами «качелі», і задумуєшся на скільки важко ловити з одного стаціонарного (без змоги опускати і піднімати) род подом і пучком з чотирьох жилок що виходять з малої площини. Але хороша засічка і не спішне виважування рибі шансів не дало на втечу. Піднявши на мат дивлюся, що це лежить новий рекорд котрий був піднятий на цьогорічному чергуванні в Прилбичах, вага показала 12.570, радості та адреналіну повні штани, новий рекорд, але в озері є і риба по більше. Северина від притоку адреналіну від спійманої кожної крупної риби трусило руки протягом пів години, не можна зрівняти такі відчуття ні з чим, навіть різноманітні енергетичні напої не заряджають так як боротьба з такою крупною і сильною рибою, яка в подальшому залишить згадку у вигляді гарних фото. Дощ з грімом то вщухав то знову йшов, але пере закидатися і кобритись якось потрібно було не зважаючи ні на що. Після однієї з покльовок Северин вийшов підкобрити точку, попередньо пере дівшись в сухий одяг, а я ліг дрімати. Чую шалений сплеск води, думаю риба човпеця в мішках, але чую Северина і перелякано вибігаю і бачу картину як Северин вилазить з води на пірс мокрий як хрущ і з очима як шари які ми наліпили для прикормки. Кобривши точку не розрахував габарити нашого помосту який був більший в порівнянні з деякими секторами, але ж не взлітна смуга. Злякані, я від того що товариш чуть не втопився, а Северин що при падінні і шоку не міг дістати до дна під пірсом, де глибина близько 2 метрів, йдемо в палатку і по п’ятдесят для зняття стресу. Протягом «мокрої» та не спокійної нічки кому від дощу, а кому і не тільки оглянувши протоколи другої доби зрозуміли що відловитися вдалося всім, хоча по кількості хвостів деякі команди і мали перевагу, а в нас не багато за то риба крупна. По протоколу другої доби ми на четвертому місці з 68.5 кг., та відрив третього місця між нами близько 30 кг., для такого озера це ніщо. Працюємо далі







Ранок третьої доби не вніс суттєвих змін в погоду, небо було затягнуте хмарами і періодично накрапав дощ, вітер постійно змінювався. Зробивши певні висновки вирішуємо на день перейти всіма прутами на дальню точку, оскільки з ближньої ми тільки взяли три риби і ті переважно в ночі, а дальня точка стабільно нам приносила покльовки крупної риби. Але точку не кидаємо і годуємо з інтервалом в дві години для подальшого зміщення одного прута назад на ніч. На третю добу і на дальні точки ми розраховували дуже сильно, адже був шанс поборотися за третє місце, оскільки команда яка впевнено трималася протягом двох діб на ньому, різко стала. Але як ще без «дьогтю», почалися довгоочікувані і обнадійливі покльовки, а за ними почалися і сходи, і більшість по дурними збігами обставин. При одній з них важкий риб сидівши на гачку зачепив наш орієнтир – маркер, який ми обірвали в першу добу, і неподалік берега через маркер зійшов. Друга покльовка через обірваний спомб риб теж зійшов. Третій паровоз просто не змогли рибу зупинити і розвернути, він як локомотив як ішов в корчі біля нас так і припаркувався в них і ще й самій більшій корязі що сторчала з води, всі спроби і маніпуляції дістати його з відти нічого не дали. Вдалося лише побачити його хвіст, як лопату, ну і вирішили відрізати жилку щоб не простоювала палка в надії спіймати ще рибу. Один із рибів зібрав всі жилки під берегом, намотавши бороду теж зійшов. Загалом шість сходів протягом дня. Хоча і дістали все що пообривали, але втратили такі важливі для нас риби які в подальшому і коштували нам можливо і призового місця. Протягом ночі включилася команда «Carpspot» надубасивши протягом ночі більш за 15 хвостів і в основному – амур, яких в нашому заліку було всього два за всі змагання. Такий ривок вивів дану команду на третє місце.








Протягом всіх змагань виробилася така тенденція, що більшість 85% покльовок була в берег, не наче амур і ті не чіткі, але то був короп і ще й якої ваги, більшість вдалося реалізувати, деякі ні, в силу певних обставин і перешкод . Не знання водойми в порівнянні з Київськими командами яких було 80%. Тільки одну добу ми витратили на пошук бо дай якогось ключика до місцевих монстрів, не працювали ніякі насадки про які писалося з звітів в Ульяниках. Не працювала і ближня точка на яку ми теж розраховували, хороший результат роблять всі чотири прути, а не два. Вже на середині другої доби ми підібрали насадку на яку в подальшому і відбувалися стабільно покльовки, і на які було закинуто всі чотири прути на третій день що дали нам покльовки крупної риби, нажаль які нам не вдалося реалізувати на всі 100%.

Познайомилися з хлопцями сусідами з ліва команда «Домік рибака +» - дуже привітні і доброзичливі хлопці з якими було дуже цікаво поспілкуватися і дізнатися якусь більш обшир ну інформацію про водойму. На що ловлять не цікавилися, адже насадка то тільки остання складова вдалого виступу на змаганнях. За то розказали про нюанси та структуру дна в озері, більшість покльовок в них була з ближньої точки правіше до нас, а наша ж точка мовчала як німий тільки «изредка» даючи нам покльовки. Це говорить про те що рибу на Ульяниках важко відгородити, чи відрізати жилками чи зупинити на кормі, вони там обжери, скільки не дай їм мало і хочуть попробувати все у всіх… В сумі ці фактори і вплинули на наш результат котрий вилився нам в сьоме місце з 18 рибами вагою в 166.5 кг., найбільшою середньою вагою 8.94 кг.



В цілому змаганнями залишилися задоволені, результат поганим не назвеш і хорошим теж, звісно були прорахунки, сходи – на Ульяниках без яких не буває. Але все це неоціненний досвід.
P/S команда: «Orthodox» Луцьк-Рівне

[Valldemar]