Щука на воблери

На цю водойму з колегами нещодавно вибрались для символічного відкриття сезону. Спочатку був трохи скепчтично настроєний, проте не хотів відбиватись від колективу, про що ні краплі не пошкодував. Досить часто буває, що рибалка нам запамятовується не тільки спійманими трофеями, але й якимись незвичними нетиповими (в моєму розумінні) ситуаціями. В цей раз вистачало всього.  З самого ранку бачив як рибацюги то там то там доставали дрібних щупиків на вертушки, коробку з якими я з собою не взяв, і тому пару годин майже безуспішно пробував спокусити зубастих джигом і твічем. Через деякий час наткунвся в коробці на пару ратлінів, які біля року залишалися не чіпаними жодною рибою. Має високочастотну гру… чим не заміна вертушкам? – думав я собі. І на першій же провродці отримую таку бажану клюваку, чуть пізніше ще одну, і ще одну.  В тих умовах ратлін мав ще й деякі переваги – його можна проводити плавними хвилями, а також після пауз робити невеличкі підриви-потяжки.

Після деякого часу зустрічаємось з товаришами, так сказати, для обміну інформацією. Вони досить успішно ловили на мінохи. На моє очікуване питання “ЯК…?  “, розповіли, що твіч у них також був не в фаворі, а от рівномірна повільна провродка воблера, із слабовираженою власною грою, справно провокували хижака. Такі моменти ще раз і ще раз доводять, що експериментувати потрібно, хоча й не завжди це допомагає знайти ключик. З невдалої рибалки завжди можна зробити вдалий відпочинок, головне щоб рибалка залишалась рибалкою, а не рибозаготовкою.