Шпанів, 17.08.2013

На цих вихідних ніхто з моїх друзів не підтримав мене піти на рибалку. Я обтелефонував усіх, але в кожного якісь свої проблеми та турботи. Мені нічого не залишалось як іти на рибу самому.

Коли я нарешті добрався до омріяного місця, то виявилось, що воно вже зайняте. Саме тим дідком, що минулого разу змилувався і не прогнав нас. То ж я сів в тому місті, де минулого разу був він з якимось мужиком, що багато матюкається. Поряд зі мною з права був чоловік. Також місцевий. Він мене попередив, що те місце де я збираюся ловити постійно використовується іншим. І якщо той інший прийде, то доведеться мені піти.

Я провів першу половину рибалки як на голках: все озирався чи не прийде вже нарешті той рибак. Зрозумів для себе, що краще вже сідати де точно тебе ніхто не вижене, і спокійніше собі бути. А то ніякого розслаблення немає.

У мого сусіди був схід, вже над водою, не поганенького такого линка. А я зміг спіймати лише двох малих сомиків.

Чоловік біля мене десь о восьмій п’ятнадцять після виловленої краснопірки змотався й пішов. Я ж бачив у нього набагато більше покльовок, ніж в себе. То й закинув одну вудку в його віконечко. Але там було глухо. Нічого так і не клюнуло до кінця рибалки. Я ще потім збігав на своє минуле місце, яке в той час вже теж стало вільним, і закинув там вудку на хробака. І сів снідати за стіл. Оця вся біганина і закидання нічого мені хорошого не принесли. Жодного клювання! Я лише кілька разів сильно заплутував ліску. Краще було б сидіти на своєму отому першому місці і все-таки вичікувати якогось лина.

Отже висновок: немає чого займати чиїсь насиджені місця. І бігати по водоймі з надією “а може клюне там!” теж немає чого.