Басівкут, 21.04.2013

В цю квітневу теплу пору сидіти вдома — себе не любити. Не зважаючи на домашні клопоти і сотні справ, які потрібно зробити, я вибрався на рибу. Всі моє друзі з авто мене не підтримали, тому довелось обирати щось близеньке. Зідзвонившись з Тарасом прийняли рішення спочатку сходити на одну “калюжу”, а потім рушити на Басік. Скажу чесно, що цілий тиждень перед цим мені вже снився він — поплавок 🙂

Я зранечку взяв наготовлений рюкзак і пішов на маршрутку №39. Вона мене підвезла прямісінько до першої водойми, де вже сидів мій напарник. Він вже встиг злапати кількох карасів, але кльов по моєму приїзді як обрізало. Я неспішно собі розклався, замісив на тутешній земельці прикормочку, яку запопадливо зберігав всі ці зимові місяці в морозильнику. Трішки-трішки підкормив місце. І, як очікувалось, злапав плотвицю. Що цікаво, як пояснив мені Тарас, вода тут дуже холодна знизу, тому краще ловити в пів-води. Наші горе-сусіди взагалі ні однієї покльовки мабуть не бачили.

Тарас мучив-мучив ту свою мормишку в комишах, але так і не здобував клювань, тому він пішов вздовж периметра водойми шукати кращої долі. А я собі спокійненько споглядав на поплавок і про щось там мріяв. Клювання були, але дуже обережні. Не допомагав навіть повідок 0.1 і заміна насадки на однесенького мотилика. Мабуть виною такій поведінці риби був вітер, який почав дути о восьмій ранку з північної сторони. Цей же вітер почав створювати не приємну дрібну хвильку, брижі на воді. Мій поплавець в один грам стало поганенько видно, і дрібні поклівочки я мабуть і не реєстрував.

Як повернувся Тарас, то сказав, що риба якась неактивна і ховається. Ми ще спробували половити з півгодинки, я злапав пару плотвичок, а сусід на ЛМ карася. І ми прийняли рішення їхати на Басів Кут.

Попередньо зайшли до Тараса додому на смачнющий ранковий чай. А ще Тарас мені показав, яких карасів, він вже приносив додому цієї весни, чесно скажу, мені було важко втримати щелепу, щоб не випала.

Сіли на маршрутку №61 і вже за 15 хвилин були на місці. Людей просто море. Точне ціле озеро людей. Басівкутське озеро. Оскільки вітер дув з півночі, то традиційний пляж не був так сильно всипаний рибалками, адже там була така некисла хвиля, що приємно хлюпала об берег. В основному люди розмістились на дамбі і в районі солдатського пляжу.

Ми собі спокійно обійшли дамбу, і знайшли одне місце під якимось колючим деревом. Якраз десь в тому районі влітку закінчують рости лілії, тому місце видалось мені не поганим, не зважаючи на те, що рибалити довелось прямо під вітками того дерева. Я там і осів. А Тарас, як завжди, пішов шукати рибу зі своєю мормишкою.

Спочатку я розклав шести метрову махалку і по-трохи почав виманювати рибку по-ближче до берегу, щоб потім перейти на чотирьох метрову. Це мені успішно вдалось і рибалити стало легше.

Клювала, як ви вже дорогі мої читачі мабуть здогадалися, верховодка. Клювала вона на все і у всіх: манка, хробаки, опариші, тісто, мотиль. Взагалі, оце з першими дійсно теплими днями в квітні, ця риба масово підходить до берегів нашого міського озера і рибалки товчуть її відрами пластиковими бутилками. Я не жартую, наливають пів-пляшки води і кидають тули крізь горялнку рибу. Оскільки ні котів, ні голодаючих у мене вдома немає, то на відміну від іншу я ту всю рибку з задоволенням відпускав назад, в рідну стихію.

Щоб якось урізноманітнити відпочинок я прикормив місце моєю фірмовою прикормкою. Не знаю, чи саме це дало ефект, але мені почала попадатись і плотва. Вона теж клювала лише у пів-води і ближче до поверхні. Всі сусіди ловили майже виключно верховодку. Але я засік одного рибалку, якого ощасливив карась.

Добряче натішився я вудкою, стягнув рибу в потрібне мені місце, витягав максимум за 3 хвилини після закидання… І це мені набридло 🙂 Тим більше, що плотва була дрібна.

Я склав махалку, і дістав свій улюблений пікерок. Швиденько привів зброю у бойове положення, оснастив легенькою годівницею на 15 грам і поставив гачечок камасан №16. Спочатку наживив двома мотиликами, закинув метрів за 35. Потім кількість мотилів варіював.

Клювання не заставило себе довго чекати. Вам мабуть і не передати, як це воно: бачити вершинку, що передає всі дотики риби. Я цього чекав пів-року, і нарешті дочекався. Впевнена потяжка і я підсікаю. Відчуваю на тій стороні серйозний супротив, грам на 400, а то й на 450! 🙂
Мені вдалось протягнути рибу лише з десяток метрів і схід. Еееех! Басік-Басік!

Після цього клювання на фідер не були такими частими, тому я навіть експериментував з наживкою і ставив бутерброд. Але особливого результату це не дало. Клювала якась дрібна риба. Врешті-решт я виловив кілька плотвиць, і одну верховодку. Правда жирну, як оселедець.

Правда у мене було ще одне залікове клювання з впевненим згинанням вершинки, але супротивнику вдалось зайти в зілля на дні(як ви пам’ятаєте я вище написав, що ловив на границі лілій) і там щасливо для себе заплутавши снасть зійти. Не знаю, що то було і чи дійсно щось крупніше, бо сталось все за лічені секунди.

Отож, вдосталь натішившись весняним кльовом ми відвівши повністю душу спокійно поїхали додому. Наостанок я попросив напарника сфоткати мене на фоні нашого міського озера.

Вітаю всіх зі справжньою весною і дійсно теплими днями. Величезні улови вже не за горами!