Цього вікенду нарешті випала нагода відвідати такі милі серцю Карпати

Цього вікенду нарешті випала нагода відвідати такі милі серцю Карпати. Так як через певні особисті причини довелось пропустити два цьогорічні меганахлистові заходи: Кубок України та семінар Strike-2013, а поїздка на Чемпіонат лишається під питанням, ми з подачі Віктора вирішуємо скористатись нагодою і приділити найближчі вихідні для вилазки в гори.

Спершу планували вирушити в п’ятницю, але потрібно було завершити нагальні робочі справи, тому виїзд перенісся на суботу. Тож рано-вранці наш екіпаж рушив в напрямку Франківська. Була спроба заманити з собою спочатку Ростика зі Львову, досвідченого нахлистовика, потім Діму Петруняка, з Франківська. Проте Ростик подумки був вже десь біля ріки Сян у Польщі. Львівськи нахлистовики вирушили експедицією на Польську річку аби в повній мірі відчути, що таке справжній нахлист. А Дімі домашні клопоти ніяк не дозволяли скласти нам компанію. Тим паче, що наш виїзд «на рибів» носив досить неочікуваний характер і заздалегідь ми ні з ким не домовлялись. Ми не засмучувались, дізнались номер Макса зі Львова з яким познайомились на минулорічному Чемпіонаті України та спробували звабити на поїздку його, проте і в нього не виходило долучитись до нас.

Скорегувавши місце дислокації по телефону з Дімою та Максом, вирушаємо в місце де ми були в минулому році, на річку Свіча. І зручно, і фактично весь наш досвід лову на гірських річках тісно пов’язаний саме з цими місцями. По дорозі нас наздоганяє радісна новина. Компанія все ж таки буде! Макс здзвонився з Орестом, ще одним знаним майстром нахлисту і дізнався, що він з сином Арсеном уже декілька днів мандрують гірськими просторами. Зідзвонились, домовились зустрітись біля відомого тамтешнього урочища.

Ми дістались місця трішки раніше і побачили не дуже втішну картину. Вода в ріці була сильно замутнена. Приймаємо спільне рішення суттєво піднятись вверх по течії, пошукати місце для нічлігу та можливо дістатись ділянки з чистішою водою. Вже двома автівками підіймаємось вище кілометрів на 8. Вода все така ж мутна, зупиняємось і розбиваємо табір на підвищенні прямо над рікою, компанію нам склали Стрийські пластуни, це щось на кшталт американських скаутів. Наш варіант з багатою історією та своїми традиціями.

Перетягуємо речі через річку, бо під’їхати на наших авто безпосередньо до місця нашої стоянки, як ми гадали було проблематично. Але трішки пізніше наші здогадки були спростовані місцевими жителями, які форсували річку всіма видами транспорту, починаючи від мотоциклу закінчуючи лісовозами. Отже вирішили попоїсти та зачекати ранку аби річка трішки очистилась.

Вечір пройшов у дружній та веселій атмосфері: смажене м’ясо, пиво, в’язання мушок. Прокинувшись вранці розділюємось на дві групи, Віктор з Орестом їдуть у розвідку у верхів’я, довідатись причину замутнення води, а я лишаюсь біля табору. Швиденько встрибнув у вейдерси взяв вудку і пішов вверх по течії. Буквально на першому пулі , уже на розвороті німфи, в самій ямі муху хтось зупинив…
Підсічка і грубенький пирик (пирик - місцеваназва харіуса) почав пручатись на повідку. За декілька десят секунд він уже позував для камери. Я швиденько сфоткав його і відпустив додому. Тому що для рибки яка мешкає в гірських річках величезний стрес коли її дістають з води. Перед тим як брати рибу дорук, їх потрібно трішки потримати у воді, бо температура води близько 11-13 градусів, а вашого тіла 36. Риба може отримати термоопік, якщо її взяти сухою рукою. Спрацювала маленька німфа, яку називають "шоколадка" на №16 гачку з срібною 2.5 мм вольфрамовою голівкою. Відходжу від того місця на 7-8 м вище і на першій же проводці в затишку, збоку від бурляки характерна форелева покльовка, кілька секунд боротьби і… схід. Знову спрацювала маленька шоколадка.


За 20 хв проходжу ще трохи річки і бачу хлопців, що повернулись з розвідки. Вони відразу пропонують їхати вище, там вода швидше очищається. Я ж показую фото, розповідаю ситуацію. Рибка є і вона голодна – значить лишаємось. До слова, річка мутна через розробку нової рани Карпат. Лісівники рубають нову ділянку. Розробляти її будуть аж до осені, а отже і вода буде потерпати від цього ще не мало. Каміння в ріці покрите шаром мулу від того мутняку, який спускається по ріці… Але не будемо про наболіле.
Ми з Віктором рушаємо вверх по річці, а Орест з Арсеном вниз. Вітя майже відразу ловить форельку вище того місця де рибалив я. Згодом має схід, покльовка за каменем вверх по течії, миттєво переміщається вниз метрів на 4-5 і ховається в глибині бурла під великою каменюкою. Він заходить в ту бурляку куди майнула рибка, але там уже нікого немає.
Прикрий схід, але що поробиш - це гори, тут рибка набагато швидша та сильніша, ніж наша рівнинна. Не засмучуємось і шуруємо далі.

Майже одночасно добираємось до цікавого місця. Досить довга та глибока яма з прогонами та «квартирами» вздовж струменю. Вона відразу проявила себе. Форель у Віктора і ще один пирик до 30 см у мене. Обидвоє взяли на зеленого бокоплава, у мене знову на розвороті німфи. Стаю вище і ловлю манюньку форельну, проте на шоколадку на 12 номері і теж з срібною голівкою. Загалом я мав ще 2 покльовки і один хороший схід, а Вітя – одненький схід і одну форельку в плюсі.

На обіді вже навіть і їсти не хотілось. Швиденько поповнюємо запаси мух і нашвидкуруч перехопивши знову у воду. Під час обіду Орест зв’язав декілька мух, на які йому вдень вдалось з одного місця припаркувати близько 10 харіусів розміром 20-25 см. Відповідно і у наших флайбоксах з’явилось кілька схожих. Та муха і дала мені одну єдину результативну клюваку за вечір. Як виявилось непогано працювала муха з срібною головкою та шартрезним тораксом. Коли всі мої а-ля Орест покінчались, то ще одне спрацювання було на німфу з такими ж характеристиками. В ямі за бурлякою зупинка німфи, підсічка, біля 5 серйозних жимів і прикрий схід….

Вечір. М’ясо. І пов’язухи, пов’язухи, пов’язухи… Пішов дощ, сховались в палатку, взяли ліхтарик і далі в’язали. В останній день я вирішив спуститись вниз по ріці, але пройшовши метрів 300 повернувся назад, тому що більшість місць придатних для якісної проводки розташовувались так, що постійно давали тінь на воду. Віктор з Орестом пішли по дорозі набагато вище і почали спускатись до табору.
За той ранок вдалось здобути тільки один схід і найважливішу для мене покльовку за всю поїздку. Знову нижче бурлячої води в затінку десь з 10-ої проводки сіла ВОНА. Боролась дуже достойно, декілька хвилин і метрів 10 вниз по течії…

Тут починаєш розуміти всю силу дикої риби. Снасть 5-го класу, а це десь близько тесту 5-25 в спінінговому еквіваленті, гнулась досить пристойно, пструг (місцева назва форелі) постійно жала в дно і тягнула вниз по течії, підставляючі їй свої боки. Незабутні враження...
Поїздка видалась дуже кльовою в плані відпочинку та отриманого досвіду.
Хочу подякувати головному ідейному натхненнику Віктору STARTERу за вдалі вихідні, компанію. Також всім Львівським та Франківським колегам, що сприяли нам інформаційно, Оресту та його сину Арсену за дружню та веселу компанію.

[tohin]